Любов або богослов’я?

Одна з речей, які не перестають викликати сумне здивування, – це неймовірна ефективність примітивних пасток. Одна з таких пасток – коли Вам пропонують вибір між двома неприйнятними альтернативами, вважаючи, що Ви визнаєте одну з них настільки відразливою, що приймете другу – яку Вам і хочуть продати. Ви за те, щоб Спалювати Незгодних на Кострищах Інквізиції (тм) або Ви за те, щоб вивести церкви з-під захисту поліції? Ви за те, щоб усіх піддати анафемі і залишитися одному, або за те, щоб нехтувати догматами?

Звичайно, варто нам на хвилину зупинитися, і ми побачимо, що ми абсолютно не зобов’язані вибирати щось з двох – ми можемо просто відмовитися і від тієї, і від другої помилки. Але це буває важко – особливо, коли ми залучені в бурхливу полеміку. І одна з хибних альтернатив, перед якими ми увесь час виявляємося, – це вибір між богослов’ям і любов’ю.

Скільки разів доводилося зустрічатися з прекраснодушним “ах, навіщо всі ці догмати, усі ці незрозумілості про Трійцю, дві природи в Христі, коли головне – це любити ближнього?” Від цієї точки зору можна було б просто відмахнутися – але біда в тому, що її, зі свого боку, могутньо підтримують якраз люди догматично суворі – але які при цьому явно не люблять свого ближнього, якщо цей ближній богословські не правий. Якщо суперечки про безпристрасність Божу ведуть до страшного запалення пристрастей, а міркування про те, як саме розуміти любов Божу, призводять до чималого озлоблення, то чи не краще взагалі залишити ці вибухонебезпечні матерії і звернутися до “простого вчення Ісуса” про те, що потрібно любити ближнього?

Але і у вчення про “просто любов” виникають проблеми – коли ми відкриваємо Євангеліє, ми виявляємо, що вчення реального, Євангельського Ісуса ніяк не зводиться до однієї тільки заповіді любові. Він багато говорить про Істину – істину, яка може викликати суперечки і розподіли. Він говорить про те, що Він сам є Істина, Бог, Суддя і Спаситель, і що для нашого вічного спасіння надзвичайно важливе, щоб ми вірували цьому Його свідоцтву про Себе. Він каже, що створить Церкву і вважає необхідним, незадовго до Розп’яття, встановити Таїнство Євхаристії.

Іноді кажуть, що Ісуса розіп’яли за те, що Він свідчив про любов. Це просто не так – рабини того часу могли скільки завгодно майже тими ж словами говорити про любов до ближнього, це не накликало на них жодних неприємностей. Римляни були суворими, але не божевільними – вони безжально пригнічували заколоти, але не розпинали за проповідь любові до ближнього. Релігійні лідери того часу визнали Господа Ісуса небезпечним богохульником, а римляни – небезпечним бунтівником зовсім не через проповідь любові. А через те, що Він говорив про Себе. А значить, це Його свідоцтво про те, хто Він, дуже важливе – і нам важливо його правильно розуміти.

Проте у “просто любові” є ще одна проблема – вона не працює. Люди, в яких є догмати, збираються разом, підтримують спілкування, допомагають один одному і роблять щось для світу – можливо, недостатньо, але хоч щось. Люди, що вірять у те, що Ісус проповідував “просто любов”, на жаль, нездатні об’єднатися в якісь громади, де вони могли б виявити любов один до одного і до всіх інших.

Очевидно, що послання Господнє про любов не працює без Його ж послання про те, Хто Він такий. Але тут нам погрожує інша пастка.

Насправді, уся ця висока любов, яка не може полюбити якихось конкретних людей – маловартісна. Важливо триматися правих догматів – вчення Церкви про те, хто Такий Ісус і що Він зробив для нас.

Але може здатися, що набір правильних формулювань не лише позбавляє нас від необхідності любити ближнього, але і робить цю любов чимось сумнівним, неналежним і небезпечним. Як на старому радянському плакаті – “Товаришу, не пий! З п’яну ти можеш обійняти класового ворога!”, чи, у даному випадку – “ти можеш поцілувати єретика!”

Усі людські товариства, нації, племена, класи, елітні клуби – будуються на виключенні чужаків, на протиставленні “нас” і “їх”, і таке ж мислення легко проникає і в Церкву – ми, правовірні, проти їх – єретиків, причому для об’єднання групи важливо, щоб єретики походили з власного ж середовища.

Але догмати потрібні зовсім не для цього. Вони захищають сповіщення Апостолів про те, що Бог став людиною заради спасіння Своїх бунтівних і невдячних створінь. Що Христос помер за всіх нас, бідних грішників. І якщо ми приймемо Його дар покаянням і вірою, Він пошле нам Святого Духа, Який відновить наше серце і дасть нам любов до ближніх, – за яких наш Спаситель помер, як і за нас. Святий Дух дасть нам і твердість у сповіданні істини, і любов, і співчуття і розуміння до тих, хто помиляється.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Неділя св. отців І Вселенського Собору