Не п’ють, не вбивають, допомагають. Чим вони гірші за наших святих?

З приводу святих мене запитували не раз приблизно в такому ключі:

– Кажете, що святості без Церкви і християнства не буває? Чому? А от подивіться на цих або геть тих атеїстів (іновірців). Вони живуть праведно, не п’ють, не перелюбствують, не вбивають, постять іноді сильніше за православних, роблять добрі справи – на них що ж, Дух Святий не зійшов? У них що, немає Духа? Чим вони гірші за цих ваших святих? Чи ви, хто шанує святих, – чим краще?

На такі питання я по молодості, бувало, роздратовано підхоплювався, кидався захищати… кого? Церкву? Бога? Чи намагався довести щось своє, неодмінно на чомусь своєму миттєво і наскоком наполягти?.. Прости мене, Господи, я зараз вже і не пам’ятаю. Пам’ятаю, що з роками одного разу зрозумів: найчастіше мене запитують щиро, за зовнішнім сарказмом і апломбом у запитувачах часто криється живий пошук істини, і своє роздратування в таких розмовах, по дурості і гордості видаване мною за «апологетику», слід відсунути убік і самому трохи краще розібратися у вірі моєї Церкви, у моїй власній вірі.

Думаю я от що.

Дух Святий – той самий Дух, «Руах» (загальновідомо, що це слово івритом – жіночого роду), Єдиний у Трійці з Отцем і Сином, Який при створенні світу, як птах, носився над творінням і висиджував його, як пташенят. Святий Іриній Ліонський, виражаючи православний погляд на влаштування людини з тіла, узятого від землі, і душі, що одержує Дух від Бога, писав: «Якщо ж позбудеться душа Духа, така людина, залишена дійсно душевною і тілесною, буде недосконалою, отримавши образ у створенні, але не прийнявши подобу через Духа».

Без Духа Божого жодна людина взагалі не може залишатися людиною. Генетичний зв’язок всякої людини з Богом міцний, міцніший за всяку смерть, нехай навіть і не завжди впадає у вічі спостерігачеві. Винищити його, отруїти гріхом, відчуженням, нелюбов’ю, остаточно позбутися Духа не так-то просто, хоча людина у своєму безумстві, буває, дуже старається в цьому напрямі, варто подивитися на безумство світу цього, що вирує навколо.

Цей Дух проявляє себе і в нехристиянах, просто кажучи, для того, щоб зрозуміти, що вбивати – недобре і неправильно, можна і не бути хрещеним, і не читати заповідь у Біблії, достатньо прислухатися до своєї совісті і до свого серця (якщо, звісно, слух твій ще не атрофувався і здатен розчути ці голоси.).

Даруйте, який же тоді Дух зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці? Якийсь ще інший, не такий, який даний взагалі всім людям? Ні, той же самий Дух Святий. Просто – із зовсім іншою місією: з учнів – стати співпрацівниками Христовими в ділі спасіння, зцілення, преображення, обоження світу, стати тим оновленим Ізраїлем, який допоможе всьому світу, усім діткам Божим, що страждають у злі і гріху, про спасіння яких печеться Бог, увійти до Царства Божого. «Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам» (Ін. 14:26). Місія ця настільки важлива, що для неї, як казав Христос Никодиму, потрібно наново народитися від Духа. Ця місія була і є головною справою Церкви у світі: страждати з Христом за життя світу.

Є ще один важливий момент, він виникає серед християн, коли вони заводять розмови про «духовність». Усі туманні нерозуміння з приводу надбання Духа Святого, усі питання щодо того, у кому Дух цей є, у кому немає, і для чого Він, можна приблизно перевірити за однією церковною ознакою – Христоцентричності.

Святі, яких ми вшановуємо, перевірили це на собі і нам, нинішнім, передали цей досвід: Дух Святий діє не сам по Собі і веде людину не в «туманну далечінь» і не на сьоме небо – але до Христа. Ось ця ознака – безумовна.

Пояснюю на простому прикладі: якщо ти здобував різні високодуховні дари і стани, роками постиш, гарно проповідуєш і палко пророкуєш, висікаєш воду з каміння, зцілюєш хворих і воскрешаєш померлих, а людський Христовий чинник, Його заповіді про любов до ближнього, у тебе кудись випали, і ти женеш і зневажаєш ближніх, неважливо, ворогів або друзів, у сім’ї, на парафії або в соцмережах Інтернету, єдиновірців або іновірців, якщо людям поряд з тобою нудно – то дивися, чи не впав ти в сумний стан демонічного самообману?

Святі Церкви – зовсім не безгрішні праведники або отакі чарівні супергерої, як іноді думають про них, і порівнювати їх з праведниками нехристиянськими – навряд чи вартує. Звичайно, праведність потрібна і святим, але є риса, за якою «міряння праведністю» закінчується. Святі – це ті люди, хто наново народився від Духа і бере участь у місії Церкви Христової. Вшановувавши їх у Неділю всіх святих, прославлених у святцях або безвісних, я, наприклад, сповнений однією тривогою, однією турботою: сам я – святий чи ні? Сам – навіщо в Церкві? Чи прийняв я Духа Святого як співпрацівник Сина Божого в ділі спасіння і введення людей у Царство? Власне, більше я в Церкві – ні для чого. І якщо цього немає в мені і в моєму житті – доля моя дика, безглуздо ганебна і сумна. Бо за всіма іншими параметрами праведності я багатьом вище згаданим позацерковним людям, чесно кажучи, поступаюся фактично в усьому.

Автор: священик Сергій Круглов

Усе по темі: 2 Неділя після П’ятидесятниці