Стрітення

Євангеліст Матфей розповідає нам про втечу Святого Сімейства в Єгипет і про побиття немовлят. На цьому все, що стосується перших тридцяти днів життя Ісуса, в оповіданні Матфея закінчується.

Лука додає до цієї картини декілька штрихів: передусім це розповідь про стрітення – про те, як Йосиф з Марією приносять сорокаденне Немовля Ісуса в храм. Розповідь, яку всі досить добре знають, хоча не всі читали її так уважно, як було слід. «І коли настали дні очищення їх», – каже євангеліст. Зверніть увагу на слова: «Очищення їх». У Біблії нічого про «очищення їх» не сказано. І Старий Завіт, і християнська традиція знають тільки очищення матері після народження немовляти (мається на увазі очищення від крові пролитої), але батько або немовля очищення не потребують. При чому ж тут «очищення їх»? Залишимо доки це питання, відмітивши, що це місце викликає явне нерозуміння.

Другий парадоксальний момент у цьому тексті полягає в тому, що в цій сцені як би немає батьків. Є Немовля, є старець Симеон, пророчиця Анна, і тільки в останню мить з’являються Йосиф і Марія.

Третій парадокс. Батьки Немовляти приносять у жертву двох горлиць або двох голуб’ят. У 12-му розділі книги Левит сказано, що за очищення матері треба принести в жертву голуба або горлицю, а двох горлиць або двох голуб’ят жертвують, як про це каже книга Чисел (6:10), за назира – того, хто присвячений Господові. Іншими словами, в Євангелії від Луки жертва приноситься не за очищення Марії, Матери Немовляти, а за щось інше.

І останнє: тут нічого не сказано про викуп за первістка, якого вимагає Закон (Чис. 18:15,16). Зате є слова про пророчицю Анну, яка «прийшовши тієї години,… славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі» (Лк. 2:38).

У грецькому ж тексті знаходимо не «спасіння», а лю’тросіс – «викуп». Значить, йдеться про викуп, але не про викуп первістка, а про викуп Ізраїлю, як у 129-му псалмі: «Бо в Господа милість, і велике в Нього позбавлення. І Він викупить Ізраїль від усього беззаконня його» (переклад автора. – Ред.).

Отже, тут говориться про те, що Бог викупить Ізраїль, Свій народ. І Симеон чекає викупу Ізраїлю, сказано в оригіналі, а зовсім не розради. Йдеться про викуп за народ, і ми розуміємо, що це – хресна смерть Ісуса.

Якщо уявити собі, що розповідь про стрітення – це ікона, але написана словами, то крізь сцену зустрічі Симеона з Богонемовлям і Його Матір’ю в храмі як би є видимим хрест. На першому плані ми бачимо фігуру старця Симеона, Немовляти на руках у Матері, пророчицю Анну з одного боку, поряд із старцем, і праведного Йосифа з другого, поруч з Марією, а ззаду як би вже є видимим хрест, викуп Ізраїлю. Тоді стає зрозумілим, про яке очищення йде мова. Не про очищення Марії від скверни, бо Вона і так чиста. Йдеться про очищення людей від гріхів їх. От який якнайглибший сенс закладений лише в одному слові «їх» замість очікуваного «Її». Очищення людей, викуп за людей, символічний викуп у вигляді двох горлиць або двох голуб’ят – за Сина, Який є назир, тобто присвячений Богові. І відразу по-іншому починає звучати увесь цей текст. Відразу стає ясно, що в ньому говориться передусім про те, навіщо прийшов у цей світ Ісус. На сороковий день Його земного життя це вже ясно – Його шлях вже відкритий.

Якщо дивитися на розповідь про стрітення Господнє як на ікону, то в центрі буде Немовля на руках у Матері, справа стоять Симеон з Анною. Вона підносить Його до Симеона. В особі Симеона як би представлені усі мудреці Старого Завіту, а в особі 84-річної Анни – усі жінки Старого Завіту: Сарра, Ревекка, Рахиль, Девора і т. д. Мати Божа поряд з Йосифом. Симеон з Анною і Марія – люди, життя яких можна охарактеризувати одним словом: вірність. Але для Симеона чи Анни це вірність очікування. Анні вже 84 роки, і вона не на мить не відходить від храму, перебуваючи в молитві і посту, тобто живе в повній вірності Богові. Симеон настільки вірний очікуванню Месії, Христа, Який повинен у тілі прийти в цей світ, що навіть не може померти, поки не побачить Його. А вірність Марії – це вже вірність співпрацівниці, вірність перебування з Христом і трудів разом з Ним.

У цьому і полягає принципова різниця між вірністю старозавітною і новозавітною: перша є вірність очікування, а друга від початку до кінця – вірність співпраці.

Праведники Старого Завіту чекають, їх погляд як би спрямований у майбутнє. В Ісаї сказано: «Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє» (Іс. 9:2).

З VIII ст. до Різдва Христового говорить про це пророк. Мине вісім століть, і тільки тоді вигукне старець Симеон: «Бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників» (Лк. 2:30-32).

Ісая говорить про те, що світло для язичників засяє в майбутньому. Симеон говорить про Світло, яке вже засяяло. Уся вірність праведників Старого Завіту спрямована в далеке майбутнє; у праведників Нового Завіту, як, скажімо, у преподобного Серафима Саровського, це вірність праці разом з Христом, вірність співпраці. Апостол Павло потім скаже про це прямо і ясно: «Бо ми співпрацівники Божі» (1Кор. 3:9). Не випадково в євангельських текстах стільки разів вживаються слова «співпрацівник» і «працівник».

І ще одна грань зустрічі двох Завітів, що відбувається в храмі, – Старого і Нового. Симеон, остання людина Старого Завіту, звертаючись до Марії, першої жінки Нового Завіту, каже: «І Тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець» (Лк. 2:35).

«І Тобі Самій». Маленьке слово – союз «і», але від нього багато що залежить; воно тут майже зайве, краще було б без нього: «Тобі Самій душу пройме меч». Але це «і Тобі» означає, що не лише Він буде пронизаний списом на хресті, коли «один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода», але і Їй, яка стоїть біля хреста, цей спис пройде крізь душу. От що тут за цим союзом «і». Пригадується ікона, на якій зображена Мати Божа разом з Іоанном Богословом біля хреста, і францисканський гімн «Stabat mater dolorosa» – «Мати скорботна стояла».

Одним тільки коротким союзом «і» Слово Боже прямо і чітко вказує нам на те, що Мати Божа буде співучасницею страждань Христових, що, стоячи біля хреста, Вона розділить їх з Сином і буде Його співпрацівницею в справі спасіння людства. Це ще один приклад того, як уважно треба учитуватися в євангельський текст, вдумливо вникаючи в усі його особливості. Бо за уявною «кострубатістю» тексту стоїть щось дуже важливе, вкрай значне.

Коли ми це усвідомлюємо, читання Нового Завіту стає дуже непростим і вже не дається нам так же легко, як читання роману. Тут допоможуть піст, молитва і вдумливе вчитування в текст. Це важливо запам’ятати і відчути, продумати і пережити.