Премудрість Божа

Мине дванадцять років після стрітення, і Отрок Ісус разом з батьками опиниться в храмі в дні свята Пасхи. Про це згадується в Луки. Отрок у храмі серед учителів Закону. Він ставить їм питання, і слухачі дивуються з мудрості цих питань. Якщо ми простежимо, яке слово вживається найчастіше в цій розповіді, то виявиться, що це «мудрість». З Першого Послання до Коринтян ми знаємо, що Христос є втілена Премудрість Божа, але це відчувається вже в тексті Євангелія від Луки, де Христос ще Отроком з’являється перед нами як Премудрість Божа, що з’явилася в тілі.

Отрок Ісус у Храмі, Вільям Холман Хант

Наступна поява Ісуса на сторінках Євангелія – тільки через 18 років. Вісімнадцять років невідомості. Мовчання Євангелія про такий великий період у житті Спасителя викликає безліч припущень про те, що робив Христос у ці роки. Немало книг написано про те, як Він ходив вчитися мудрості в Індію, у Китай і навіть в Японію. Зазвичай автори цих книг наводять якісь паралельні тексти з книг індійських, китайських або японських філософів, з віроповчальних книг цих народів, які дійсно можна зіставляти з Євангелієм. Створюється враження, що багато що в Євангелії пов’язане з індійською, китайською та японською мудрістю. Але таке враження може з’явитися тільки в тому випадку, якщо ми не знаємо Старого Завіту. Якщо ж ми навчимося читати Новий Завіт паралельно із Старим і знаходити в Старому Завіті, у різних, іноді несподіваних місцях джерело тієї чи іншої євангельської притчі, фрази, словосполучення, виявиться, що в Новому Завіті немає нічого, що не було б вже сказано в Старому. У Новому Завіті це тільки сфокусовано. Виявиться, що немає нужди наводити інші джерела (грецьку, китайську або японську мудрість).

Усе, що Христос сказав нам, Він сказав через Старий Завіт до Свого народження в тілі. Але порівняйте величезний об’єм Старого Завіту з малим об’ємом Нового – і багато що відразу стане ясним. Праві були М.О. Бердяєв і В. С. Соловйов, коли казали, що в християнстві немає нічого такого, що не було б сказано до Христа, що нове в ньому лише одне – Сам Христос, Його Особа, Його людське «Я». Усе інше вже було до Нього. І це потрібно зрозуміти і прийняти – без цього ми не християни. І від юдеїв нас відрізняє теж лише одне – прийняття людського «Я» Ісуса з Назарету і одночасно зустріч з Богом Старого Завіту в Його лиці. Це важливо зрозуміти, бо інакше ми весь час прийматимемо за християнство щось інше, абсолютизуватимемо якісь окремі моменти біблійного віровчення і підмінятимемо ними християнство. Саме це час від часу відбувається в богослов’ї – береться якась одна характеристика християнства і кажеться: ось, це християнство. Наприклад, любов, ставлення до раба, милосердя і т. д. Ні. Тільки коли ми бачимо Христа, стоїмо перед Ним – тільки тоді ми можемо сказати: ось це християнство – Сам Христос, а не якісь окремі моменти того віровчення, яке повністю було сформульовано вже в Старому Завіті.

У Новому Завіті немає жодного вірша, якого в ескізі не було б у Старому. Ймовірно, саме тому Церква так об’єднала Священне Писання, що Старий Завіт не видається без Нового – саме для того, щоб показати це. У Старому Завіті вже як би захований, знаходиться в усій повноті Завіт Новий.