Хрещення

Минає тридцять років, і Іоанн Хреститель починає свою проповідь. І в цей же час приходить до людей, стає відомим Ісус. На картині О. Іванова «Явлення Христа народу» ми бачимо, як Ісус приходить, щоб хреститися від Іоанна у водах Йорданських. Іоанн каже Йому, що негідний, що йому самому треба хреститися в Ісуса, а не хрестити Його. Ісус відповідає: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду». Залиш і роби. Залиш і дій. Хрещення як ритуал (грецькою, баптісма – «обмивання») був відомий і до Христа, і до Іоанна Хрестителя, але ритуал цей був потрібен тільки для язичника. Якщо язичник хотів стати юдеєм, перед обрізанням йому треба було хреститися, тобто піддатися ритуальному обмиванню.

Саме слово «хрещення» до слова «хрест» жодного відношення не має, але в слов’янській мові ці два слова, не пов’язані одне з одним, стали позначатися через один корінь. Бо, повторю, слово «хрещення» грецькою – ба’птісма («обмивання»), а «хрест» – ставрос, що означає «дерево»; латиною «хрещення» – baptisma, а «хрест» – crux; la croix французькою означає «хрест», le bapte^me – «хрещення». Іоанна називають Хрестителем не за те, що він озброєний хрестом, а за те, що звершує хрещення, обмивання. Французькою Іоанн Хреститель – Жан Баптист, бо звершує bapte^me. Не знаючи цього, скульптор І. П. Віталі зображував Предтечу з хрестом. І на картині О. Іванова він теж, на жаль, з хрестом у руках.

Явлення Христа народу, Олександр Іванов

Оскільки обмивання було потрібне лише для язичника, який хотів стати юдеєм, то, коли Іоанн Хреститель звершував цей ритуал над юдеями, це здавалося для них чимось вкрай ганебним. Адже в очах благочестивого юдея язичники – це як собаки, свині і взагалі носії всілякого бруду. І він, Предтеча, ставить їх, дітей і онуків Авраамових, на одну дошку з язичниками!

Але тут приходить Христос і ставить в один ряд з язичниками Себе. От що таке хрещення Ісуса у водах Йорданських. Він не просто юдей за тілом і не просто син Давидів; Він, в Якому повнота Божа перебуває тілесно, ставить Себе в один ряд з язичниками, з людьми, яких і за людей не вважають, – вони для юдеїв, можливо, навіть гірші за тварин. Слово ке’носіс означає «опуститися до дна», «стати поряд з найменшими, найбруднішими». Ісус саме це і робить. І якраз тоді над Ним розкриваються небеса і Бог виявляє Себе людству в усій повноті. Саме тому свято Хрещення Господнього називається також Богоявленням.

Хрещення Господнє, Карл Генріх Блох

У Євангелії Дух Божий з’являється не у вигляді голуба, як сказано в Синодальному перекладі, а у вигляді голубки (у грецькому тексті використане слово перістера’ – жіночого роду, і в латинському перекладі в блаженного Ієроніма те ж саме – columba, жіночого роду). Абсолютно ясно, що Дух Божий – Руах Елохім – може бути тільки жіночого роду, бо на івриті це слово – жіночого роду. Тому, коли в грецькому тексті Євангелія Дух позначається іменником жіночого роду, це як би продовження Старого Завіту, це логічно з нього витікає. Це Дух, який мера’х ефо’д, «ширяв над світом», подібно до того, як ширяє над гніздом голубка. Саме це дієслово ми зустрічаємо в Біблії на перших сторінках книги Буття: «І Дух Божий, – сказано в Синодальному перекладі, – носився над водою». Дієслово ефод – дуже рідкісне в івриті. Воно вживається, коли треба сказати, як птах ширяє над гніздом, не відлітаючи високо і не опускаючись, не сідаючи на нього. Це, природно, може робити тільки птах, який висиджує яйця, самка.

«І Дух Святий, як голубка, ширяє над водою», – так слід було виправити текст Синодального перекладу.

У той час, коли Дух Святий з’являється у вигляді голубки, хмара осяює цю сцену, «і ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління». «В Ньому Моє благовоління…» – он о еудо’кіса – «Якого Я люблю». Я вже казав, що грецьке слово еудокіа – це «любов Божа».

«…Якого Я люблю». Той, хто читав Старий Завіт слов’янською, повинен знати це формулювання, але в дещо іншому вигляді: «Син твій улюблений, якого ти любиш». «Візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш» (Бут. 22:2). Це про жертвопринесення Авраама. Не випадково як раннєхристиянська традиція, так і середньовічне мистецтво зіставляли ці дві сцени – жертвопринесення Авраама і шлях Ісуса на Голгофу. Подібно до того як Ісаак несе дрова в гору, Ісус несе на Голгофу Свій Хрест. Отже, у Старому Завіті використане слово «єдиний», єврейською яхі’д.

«Візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш …» – так у Синодальному перекладі Старого Завіту. Але в грецькому варіанті, у Септуагінті, у Новому Завіті, в Євангелії від Матфея – «Візьми Сина Твого улюбленого (агапето’н), Якого Ти любиш». Отже у Матфея – пряме відсилання до Старого Завіту. Подібно до Аврама, який готовий принести в жертву Ісаака, Бог приносить у жертву Сина Свого. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого…», там сказано «єдинородний» (моногеніс) і використаний прикметник яхід – «…Сина твого єдиного, якого ти любиш».

Так тексти з книги Буття про жертвопринесення Авраама і з третього розділу Євангелія від Іоанна з фразою, що виходить з вуст Ісусових: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного…» (Ін. 3:16), – виявляються пов’язаними воєдино із словами, що прозвучали з хмари в момент Богоявлення: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф 3:17).

У цих словах теж вже є присутнім хрест («віддав Сина Свого…»). Як у сцені стрітення через деталі тексту ми бачимо хрест, так і тут, у сцені Богоявлення, ми бачимо хрест у словах «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління».

Фахівці, що займаються іконою, можуть підтвердити: кожну ікону потрібно уміти читати, вдивляючись у найдрібніші деталі. І кожен євангельський текст потрібно читати так само, вдивляючись у деталі, бо саме в деталях можна побачити дуже важливе Боже послання, якусь дуже важливу Звістку. Тому необхідно знати мову, якою написаний цей текст (не грецьку чи іврит – мало хто в двадцятому столітті може дозволити собі розкіш знати ці мови так, щоб читати ними Священне Писання). Потрібно знати мову Писання, щоб дізнаватися в словах Нового Завіту образи і місця, що відповідають образам і місцям Старого Завіту. Потрібно уміти зіставити один текст з іншим і дізнатися, скажімо, в Євангелії від Матфея якийсь відгомін Євангелія від Іоанна. І не лише в тих місцях, де на полях або між колонками даються відсилання до відповідного тексту, але і там, де такі відсутні. Потрібно пам’ятати, що відсилання до паралельних текстів даються лише в дуже невеликому числі випадків. Насправді природа біблійного тексту така, що в ньому кожен вірш пов’язаний з кожним другим, що в одному вірші можна побачити всю Біблію. В одному тільки вірші чується, наприклад, відгомін біблійної розповіді івритом про жертвопринесення Авраама і тієї ж розповіді, але дещо переробленою Септуагінтою, і відгомін нічної бесіди Ісуса з Никодимом. Усе це зливається в одне ціле і стає зрозумілим, якщо тільки читається разом, коли один вірш накладається на другий, зіставляється з іншим. Тоді вони починають звучати в усій своїй повноті, а ми починаємо їх дійсно чути і розуміти. Розуміти, наприклад, що за словом «улюблений» стоять слова «єдиний» або «єдинородний», як потім буде сказано в Символі віри. Що за словами «в Ньому Моє благовоління» стоїть розповідь про Авраамове жертвопринесення, а раз говориться про жертву, значить, йдеться про хрест, про хресну жертву.