“…Чого я хочу насправді”

У старому радянському фільмі “Кур’єр”, молода дівчина на своєму дні народження раптом вирішила шокувати рідних і гостей відвертим визнанням – чого їй насправді хочеться в житті найбільше.

– Я мрію бути дуже красивою, щоб подобатися всім чоловікам і щоб самій усіх зневажати!.. – сказала вона.

– І ще я хочу їхати красивою спортивною машиною, і щоб на мені був довгий яскраво-червоний шарф, а на сидінні поруч – магнітофон і маленька біла собачка.

Слід сказати, за радянськими мірками це був ну просто – справжнісінькій виклик, особливо – зроблений публічно. Адже тоді публічно було прийнято мріяти про служіння світлим ідеалам гуманізму, і про те, щоб зміцнювати мир у всьому світі.

Зараз таке визнання свідчило б, напевно, лише про відповідність світському напрямку, і навіть – про певну помірність дівчини, яка не простягає свої фантазії далі за дуже поверхневі показники життєвого успіху.

Але мені тут здалося важливим щось інше. Річ у тім, що маркер – “чого мені хочеться в житті найбільше” визначає також – і нашу віру. Віру в те, що саме воно, це, таке бажане нами щось, і є саме по собі – вищим благом. До якого слід прагнути всіма силами, заради якого можна і слід терпіти позбавлення, в ім’я якого слід приносити жертви. Інакше кажучи, наше максимальне бажання визначає і нашу справжню віру. А разом з нею – бога, в якого ми віримо, і до якого спрямовуємо своє життя. Не даремно ж апостол Павло сказав про певну категорію людей: “бог їхній – черево” (Флп. 3:19).

Філософ Іван Ільїн писав про це ще більш визначено: “Якби вдалося одного дня пронизати всі людські серця без виключення таємничим променем світла так, щоб у всіх виступила і явно виявилася головна цінність життя, що становить предмет віри, то цілком можливо, що всі ми просто вжахнулися. Бо, ймовірно, виявилося, що більшість людей вірять у щось таке, що не лише не обіцяє їм ні блага, ні спасіння, але що прямо провадить їх до погибелі”.

І подумалося мені от про що – добре було б кожному з нинішніх християн протестувати себе саме за цим принципом – “чого б я хотів найбільше на світі”, і потім визначити – чи відповідає це бажання християнським уявленням про благо, чи сприяє нашому спасінню.

Тільки робити це треба по-чесному. Не на публіку, а просто – для себе. Щоб хоч би самому про себе знати – що ж для мене в цьому житті головне.

Я от, наприклад, спробував. І зрозумів. А от що зрозумів – не скажу. Вірніше, може і скажу, але – потім. На сповіді…

Автор: Олександр Ткаченко