За що ще можна дякувати Господові?

Він її кинув, а вона півроку слала повідомлення

Якщо завжди чинити тільки так, як заманеться, рано чи пізно упрешся в стіну, настане розчарування. Щось десь не вдасться – і оселиться в серце біль, тривога, відчай. А якщо приймати ситуацію такою, яка вона є, без опору – то в результаті усе може вийти дуже добре.

Пам’ятаю, один мій молодий парафіянин розстався з дівчиною – вона сама його кинула. Було видно, що юнак як і раніше любить її, і любить сильно, але до чого ж правильною була його реакція! «Гаразд, – сказав він з посмішкою. – Вона більше не хоче бути зі мною. Нічого не поробиш. Видно, так Богові угодне». Чудові слова! А от інший випадок. Молодий хлопчина кинув дівчину, а вона, прагнучи повернути його, півроку слала йому повідомлення, на які він, зрозуміло, і не думав відповідати. Дійшло до того, що від переживань вона просто захворіла. Я сказав їй тоді: «Невже ти не розумієш, що причина твоєї хвороби – у тому, що ти упираєшся, намагаючись насильно усе влаштувати так, як тобі хочеться? Годі. Нікого не можна змусити полюбити. Тільки хвороб собі наживеш. Любов не нав’язують, на неї – надихають, і якщо людина хоче, вона любить».

От ви, приміром, захотіли прийти на цю бесіду і прийшли. І наша бесіда цінна для нас. А якби мені, вам це було не треба, то і задоволення від спілкування ми б не отримали. Бажання – дуже важливе. Отже житимемо спокійно – так, як влаштовує Бог. Звичайно, треба обов’язково ставити собі цілі, домагатися їх, прагнути до здійснення мрії, виконання бажань, і якщо знадобиться – стукатися в усі двері.

Двері відчинилися – прекрасно, із задоволенням увійдемо. А якщо ні? Підемо, постукаємо в інші двері. Бо якщо продовжувати ломитися туди, де замкнуто, – можна, звичайно, вибити двері і увірватися всередину, але щастя це не принесе. Бо доки ламаєш двері, можна захворіти від напруги.

Дякуйте Богові! Хіба це важко? От, я сиджу тут і стомлюю вас своїми розмовами – ну і що, нічого страшного, слава Богу! А якийсь ще проповідник – прекрасний оратор: слава Богу! Порадіємо цьому.

Подумай, за що ти можеш дякувати Господові

Паїсій Святогорець, 1924-1994

Отже на все можна подивитися з хорошого боку і отримати для себе користь. Як казав старець Паїсій: «Можете сидіти? Прославляйте Бога! Я зрозумів це, коли захворів раком товстої кишки і сидіти для мене стало мукою. Тільки тоді я зрозумів, що це – справжній дар Божий, коли спокійно можеш сидіти де заманеться, хоч на пні». Отже – дякуватимемо Господові за те, що все в нас добре. Слава Богу! Подумайте, за що ви можете сказати Йому ці слова – п’ять, десять разів на день.

У мене в школі вчився один хлопчик – у нього була лімфома. Зараз він здоровий, але переніс декілька курсів хіміотерапії. І от одного разу, прийшовши в школу після чергового курсу, він підійшов до мене і сказав:

– Отче, скажіть хлопцям, щоб вони не забували дякувати Господові за те, що можуть пити воду, молоко, навіть – ковтати слину.

– Чому, Марко?

– Бо я зараз не можу нічого з цього – мені дуже боляче! А скільки років підряд я спокійно міг усе це робити і не дякував Богові: мені і на думку не спадало, що за таке треба дякувати! Зараз, коли ковтати неможливо через біль, я розумію.

І за те, що зуби в тебе цілі, – теж дякуй! Як сказала мені кілька днів тому одна пані:

– Отче, вибирайте собі хорошого стоматолога! Я тут лікувалася в одного – так тепер усе треба переробляти. Знову ці гвинти, знову біль, знову я боятимуся, як би лікар не помилився. Тепер я розумію, яке це щастя – свої зуби! А коли вони в мене були, я цього не розуміла, не дякувала Богові за те, що вони є!

І за зір – за зір теж потрібно дякувати Господові! Одна людина якось розповіла мені, що провела цікавий експеримент – і я також повторив його: закрив очі на хвилину і спробував пересуватися по квартирі. Нічого не вийшло, я не міг зорієнтуватися у власному будинку! Отже дякуватимемо Богові за те, що можемо бачити, за те, що в нас є руки, ноги, здоров’я – бачите, скільки причин сказати Йому дякую! Скільки приводів для радості! Не вимагайте того, чого немає, а насолоджуйтеся тим, що маєте.

Подумай, за що ти можеш дякувати Господові, навіть якщо в даний момент життя здається тобі пеклом. Знайди хоч би один привід! «Дякую Тобі, Господи, за те, що, незважаючи на скорботу, у мене є розрада. Так, зараз немає роботи, але є батьки, які підтримують мене і допомагають».

Вдячність підбадьорює і душу, і тіло. Велике благо.

Спробуйте жити сьогоденням

Спробуйте жити так, як учить нас Церква: сьогоденням. Церква завжди живе сьогоденням. У Церкві усе відбувається сьогодні, зараз. «Живи Богом, живи Світлом зараз, – каже Церква. – Не минулим! Зараз». А якщо постійно думати про те, що вже минуло, можна захворіти. Нинішній момент не дає нам такого приводу – якщо тільки не спрямовуватися в майбутнє. Звичайно, коли раз у раз думаєш про те, що станеться за годину, через дві, увечері, коли прийдеш додому і так далі і тому подібне, тривога не покидає ні на хвилину.

Але якщо жити сьогоденням – «Зараз у мене все гаразд? Слава Богу!», – тривоги не буде. А постійно думати про те, що вже було, про минуле – вже свого роду хвороба. Як сказала мені одна людина: «Спогади ведуть у нікуди». Що було – те минуло. Особливо страждають цим літні люди, пенсіонери, які не бачать перед собою нових можливостей і тому починають жити спогадами: «А тоді було те і те, так і так». «Тоді» стає для них «зараз».

Ні, зовсім не погано пам’ятати про те, що було, але тільки коли це для тебе – історія. А не нав’язлива ідея, що призводить до хвороби. Що було – те було. Важливо, що зараз. І необхідно рухатися вперед у тому напрямі, який вказує нам Господь.

Велика підмога – довіряти Богові, надавши Йому можливість вирішувати всі проблеми. Але при цьому важливо і вірити – у те, що Він неодмінно виконає те, що просиш. Дуже важливо. Віра – величезна допомога як душі, так і тілу. Пам’ятаєте, як казав Господь? «Віра твоя спасла тебе». Що ж це таке – віра? Віра означає тверде сподівання на Бога, і не просто сподівання, а непохитну упевненість у тому, що Він виконає обіцяне. І на це спрямовуються як душевні, так і фізичні сили.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)