«Чому ти православний?» – запитають тебе одного разу. А ми не знаємо, Хто такий Христос

Невже не можна сперечатися без криків? Я знаю чоловіка, що спеціально ходив ринками, щоб виганяти звідти свідків Ієгови. «Я ж православний, – каже він. – Ми повинні так робити». Ні, це не аргумент. Не має бути криків, лайки, бійок. «Ну як же, – заперечиш ти. – Я от їм скажу: «Забирайтеся геть!», прожену з ринку, і ніхто не вводитиме людей в оману, роздаючи погані брошури!» Твої аргументи мені зрозумілі, але питання в іншому: чи можеш ти спокійно поговорити з людиною, переконати її в чомусь тихо і з упокорюванням?

Розумієте, з часом таких ситуацій буде все більше і більше. Ми постійно стикатимемося з найрізноманітнішими теоріями, єрессю і практиками; спілкуватимемося і з протестантами, і зі свідками Ієгови, і з сайєнтологами – та кого тільки немає зараз! Раніше ми, греки, називали свою країну православною. А про інших казали: «Ця країна – католицька; ця – мусульманська; там – індуїсти, а там – буддисти».

Тепер усе по-іншому: молоді люди часто вчаться і працюють за кордоном, де серед їх однокурсників і колег – люди з найрізноманітнішими поглядами, думками і релігійними переконаннями. І починаєш ламати голову: адже тебе запитують про твою віру, причому зовсім не завжди з бажання в чомусь переконати – часто людям просто цікаво, їм хочеться дізнатися, що таке Православ’я. «Чому ти православний? – запитають тебе одного разу. – Чому твоя віра – істинна? Чому краще бути православним, а не, приміром, католиком? Поясни мені. Я хочу знати». Такі от питання – з виключно добрими намірами.

Ніхто не запитував, чи хочу я бути православним

А в нас – суцільне неуцтво. Як мало ми знаємо, як мало читаємо! Скільки нам ще треба пройти. Пам’ятаєте, на початку бесіди я розповів про школярів, які не можуть навіть правильно написати молитву, де викладені основи православної віри? Ні написати, ні прочитати, ні перекласти правильно. А є люди, які кажуть: «Нічого страшного, якщо не знати усього цього. Головне – жити по Євангелію». Як же це можливо, жити по Євангелію, при такому неуцтві? Виходить, ми вважаємо неуцтво чимось прекрасним, незбагненним і таємничим! Що ж почує від нас людина у відповідь на свої питання? «Розумієш, я нічого не знаю і дуже щасливий. Давай поговоримо про це».

Я не говорю зараз про святих людей, які могли бути і безграмотними, могли не читати духовних книг, але при цьому невпинно молилися, повторюючи: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене!» На Афоні і зараз є такі старці. Молячись вдень і вночі, вони змогли відчути, побачити Христа. До такого старця можна прийти з будь-яким питанням, і він дає відповідь, кажучи: «Послухай, я нічого не знаю. Але Христос тут. От Він. От Його рука». І в тебе відчуття, ніби Христос дійсно доторкнувся до тебе – така навколо благодать і святість. Цей старець переконує без красномовних аргументів, без догматичного богослов’я, без книг і нав’язливих порад. Він просто живе Христом.

А ми живемо без Христа, та до того ж ще ні про що не обізнані, ні до чого не підготовлені. Хіба попереду нас не чекає довгий шлях? І невже нам самим не хочеться більше дізнатися про те, у що ми віримо? Адже це суцільна насолода! Інакше будемо православними формалістами, чиї діти, прийшовши одного разу зі школи, скажуть:

– Мене хрестили в дитинстві, я тоді був зовсім маленьким, нічого не розумів – а от скажіть мені тепер: чому, власне, я хрещений саме в православ’ї? Мене ніхто не запитував, чи хочу я бути православним.

Дійсно, не лише не запитали, але потім нічого не пояснили. Не пояснили, не розповіли про Православ’я, не сказали про те, у чому його відмінність, скажімо, від католицтва або протестантства. А ти знаєш? Ну, допустимо, чув десь таке слово – філіокве. А що означає це філіокве? Що тут кажуть догмати? Та яка різниця. Звичайно, яка різниця, що хтось визнає філіокве або вважає Сина Божого творінням? До речі, хто так каже? Хто каже, що Христос – це творіння? Католики. А от і ні: не католики, а свідки Ієгови. Вони кажуть, що раз Христос – Син Божий, значить, Він – творіння Отця. А якийсь православний почує це зараз і скаже: «Ну звичайно! Раз Христос – Син Божий, значить Він – теж Бог». Та ми, буває, не знаємо навіть, Хто такий Христос! Не знаємо, що означає «єдиносущний», не знаємо, що Він єдиносущний Отцю. І от приходить хтось і каже: «Христос – подобосущний Отцю. Яка різниця – «єдиносущний», «подобосущний». Хіба це не одне й те ж?» (У старогрецькій мові ці два слова дійсно звучать практично однаково: όμοούσιος і ομοιούσιος – прим. переклад.)

От дай відповідь мені, будь ласка, на питання: у чому тут різниця? Адже і правда, на слух – одне й те ж. А от і ні: значення в цих двох слів абсолютно різне. Величезна різниця. «Єдиносущний» – значить, Син має ту ж суть, що і Отець. А «подобосущний» означає, що Син лише подібний до Отця по суті, і автоматично виходить, що Син – не Бог. А Божа Мати? Можна Її називати і Богородицею, і Христородицею? Адже Вона народила Христа. А народила Вона Кого – Людину чи Боголюдину? Скільки осіб у Христа? Одна чи дві? А скільки природ? І якими термінами тут користуватися – Боголюдська природа Христа або Божественна і людська природи Христа? Боголюдська особа Христа або боголюдська природа Христа?

Що, пішла голова кругом? Але все це я сказав не для того, щоб тебе заплутати, а щоб ти зрозумів, як далекі ми всі від пізнання Христа, Якого в хрещенні прийняли ще дітьми, але Якого навіть не спробували пізнати. Дізнатися, щоб зрозуміти, у Кого віруємо.

Людина пішла, бо в іншому місці знайшла не Істину, а людей

От чому люди йдуть з Церкви так легко. Ми не знаємо, Хто Такий Христос, в Якого віруємо. Ми не наблизилися до Нього, не зрозуміли і не полюбили Його. І як наслідок – не розуміємо, чим живемо, що маємо. Не радіємо своїй вірі і тому легко залишаємо її.

Людина, що впустила у своє серце Істинного Христа, відчула насолоду православної віри, ніколи не піде з Церкви. Я зустрічав людей, які перейшли з православ’я в єговізм, протестантство та ін. «Колись і ми були християнами, – кажуть вони. – Але пішли з Православної Церкви». І от одній людині я так і сказав: «Знаєш, ти ніколи не був православним християнином. Православний ніколи не піде з Церкви. Бо це все одно начебто людина, що прийшла до світла, повернулася назад у морок і залишилася там із словами: «Я знайшла світло!» Так не буває». – «Ні, тоді я був як ти! Хіба не пам’ятаєш?» – «Був, але формально. І я не пам’ятаю тебе церковною людиною. Я ніколи не бачив, щоб ти сповідувався, причащався, молився, читав Священне Писання і святих отців, брав участь у парафіяльному житті. Я жодного разу не бачив тебе в церкві. А зараз ти все це робиш. Зараз, ставши єретиком, відрікшись від хрещення, ти відвідуєш свої зібрання двічі на тиждень». Ця людина ніколи не була по-справжньому православною. Вона лише формально заходила іноді до церкви. От і пішла назовсім.

А як таке могло статися? Дуже просто. Людина пішла, бо в іншому місці знайшла не Істину, а людей. Так-так, її привернули єретики. Чим же? Добрим ставленням, ласкавими словами – частково фальшивими, частково цілком щирими. Ці люди прийняли її до себе тоді, коли їй було погано, скориставшись її душевним станом на той момент.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)