Як навчитися терпінню?

Людина не може страждати самостійно

Нікому ще в цьому житті не вдалося уникнути скорботи. А ти – людина, ти – частина цього світу. Зрозумій це – і любити Христа стане набагато легше. Одного разу я запитав себе: чому ми всі так любимо Христа? От священиків можуть і не любити, а Христа люблять усі без виключення. Чому? Бо Він постраждав. Розп’яття – що може бути гірше! Гірше Йому нічого вже не зробиш – найстрашніше з Ним вже сталося. Розп’яття, біль і смерть – за всіх нас. А чому нас так привертають мученики? Бо і вони постраждали.

Це таємниця. Страждання притягає і об’єднує тебе з іншими страждальниками, і ти розумієш, що тобі нічого ділити ні зі своїм ближнім, ні із самим собою. Біль об’єднує нас з іншими людьми.

Велика милість, якщо у своєму стражданні ти не самотній. Якщо поруч є хтось, хто може вислухати, з ким можна поговорити. Одна людина якось сказала мені:

– Отче, я хворію, і поряд зі мною нікого немає, тільки собачка. І оскільки я цілими днями сиджу один в кімнаті, то скаржуся своїй собачці.

Нехай собачка – все одно жива душа, яка може хоч трохи утішити. Людина не може страждати самостійно – це справжнісінька трагедія, мучеництво. Якщо поряд з тобою немає нікого, хто б міг вислухати і підтримати – ти гідний захоплення. І тут є такі люди. Вони несуть тяжкий хрест, і їм ні з ким розділити його, окрім як з Христом, Якому Його Хрест допоміг нести святий Симон Киринеянин. І річ не в тому, що Христос потребував допомоги, – ні. Пам’ятаєте, що сказав Він учням на Елеонській горі, коли вони заснули? «Що спите? Не спіть і моліться, щоб не впасти в спокусу. Я молюся, але хочу, щоб і ви помолилися зі Мною». Учні заснули, та і я б, швидше за все, заснув на їхньому місці, і ти, можливо, теж. «Не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? Зі Мною, страждаючим, – щоб Мені не страждати Одному?» (Мф. 26:36-50). Богові потрібна була любов, турбота.

Це дуже важливе – коли комусь є до тебе діло. І зовсім по-іншому відчувається біль, коли тебе підтримують, ніж коли немає ні підтримки, ні розуміння. Як сказала мені одна людина:

– Хоч би хтось мене розумів тоді! Так, мені було погано, але якби хоч одна людина розуміла мене!

Це дуже страшно і незрозуміло – людські страждання.

Зараз я скажу ще дещо, і якщо ви це зрозумієте, – значить, вам вдалося піднятися на ще одну сходинку в духовному житті.

Скільки б ні доводилося страждати в цьому житті, у глибині душі ми все одно сподіваємося отримати від Бога невеликі випробування, для того, щоб освятитися, зміцніти і дозріти духовно. Тобто страждання – це те, у чому наша душа відчуває потребу. Стражданням людина досягає святості, благословення, радості і зрілості. Наведу приклад. Коли ми молимося, то кажемо Богові: «Господи, прошу Тебе, допоможи мені стати святим, допоможи увійти до раю, допоможи здобути радість!» Тобто тим самим ми кажемо Богові: «Господи, навчи мене!» Зверніть увагу – не «покарай», а «навчи». «Навчи мене, допоможи мені стати кращим!»

Бог не може покарати

Неможливо в нормальній ситуації уявити собі, що учень каже учителеві в школі: «Хочу стати відмінником!», і після цього учитель починає ставити йому відмінні оцінки. Ні, у той самий момент, коли ми просимо навчити нас чомусь, – ми даємо Учителеві свободу зробити це будь-яким способом, який Він визнає за кращий, щоб нам досягнути успіху. І от такий спосіб: Бог посилає тобі назустріч людину, яка примушує тебе страждати. Чому? Це відповідь на твою молитву. Але не покарання. Усі, хто так думає, сильно помиляються. Ми уявляємо, що Бог карає нас, мститься нам. Раз страждаєш – значить, ти погана людина, накоїв щось, і тепер Бог у помсту посилає тобі покарання. Це помилка.

Бог нікого не карає, і пояснити це дуже просто. Він не може покарати. Бог є любов. Він може тільки любити.

І в Нього не буває таких проблем, з якими стикаємося ми, люди, коли починаємо гніватися або хочемо покарати, помститися. Усе це – наші, людські особливості. А Господь може тільки допомагати. Він каже: «Цей біль буде тобі на користь». А ти у відповідь: «Що Ти говориш, як таке може бути на користь? Як рак, лейкемія, може бути на користь?» І Господь відповідає: «Користь буде не зараз. Я бачу не лише твоє сьогоднішнє життя, але і те, що буде з тобою через роки. Я дивлюся вперед. І завдяки хворобі ти змінишся, станеш сильнішим, перетворишся на зрілу, духовну людину. Іншого шляху немає». Треба пам’ятати, що Бог виконує наші прохання на власний розсуд, і Його відповідь може виявитися абсолютно несподіваною.

Вияви терпіння

Багато жінок у молодості мріяли про щастя, а тепер скаржаться на чоловіків, які їх мучать. «Я хотіла одного, – каже така жінка, – а Бог дав мені зовсім інше!» Що ж ти хотіла отримати від Бога? Те, що ти просила, не приходить інакше, окрім як через страждання.

– Господи, – прошу я Бога, – навчи мене терпінню! Сусід постійно паркується на моєму місці, усі нерви мені вимотав! Я вже злюся. Будь ласка, пішли терпіння!

І Бог відповідає:

– Як ще тобі навчитися терпінню, якщо не через протилежне? Через спокусу, проблему, випробування – тільки так можна навчитися терпінню!

Сусід припаркувався на твоєму місці, ти тепер повинен шукати, де поставити свою машину, а Господь каже: «Можеш потерпіти те, що не подобається? Терпи. Вияви терпіння».

Бог не грає нами, ми не пішаки в Його руках – як багато хто, на жаль, думає. Ця велика помилка поширена і серед нас, церковних людей, – адже ми вважаємо, що Бог постійно нас карає. Дуже багато хто починає винити себе, якщо трапляється якесь горе – наприклад, захворює дитина, і кажуть: «Це я винен, за мої гріхи дитина захворіла».

Але Бог – не такий. Він не маніпулює людьми за допомогою страждань. Ти не винен у тому, що сталося. Не винен! І якщо ми зрозуміємо це, то заспокоїмося, розслабимося, зробимо глибокий вдих і скажемо: «Господи, раз моєї провини тут немає, дай мені хоч би коротку відповідь і пішли сил витримати біль, який увірвався в моє життя».

Необхідно навчитися твердо стояти на власних ногах, і страждання допомагає нам у цьому.

Багато людей, випробувавши справжній біль, стають дуже сильними і кажуть: «Тепер, що б зі мною не сталося, я не зламаюся. Я стільки всього побачив! Хвороби, смерть, поневіряння. І що б тепер не сталося, я зможу пережити це холоднокровно і тверезо. Я вже не слабак. Я – тертий калач. Біди і напасти зробили мене таким». Страждаючи, ти стаєш сильніше і поступово починаєш цю силу відчувати. У всіх нас криється велика сила, і в тебе вона також є. Просто ми, греки, – дуже чутливий народ, постійно скаржимося, думаємо, що не впораємося. Але це не так. Ти дуже сильний. Скільки разів ти казав: «Якщо зі мною щось таке станеться, я з’їду з глузду, помру, уб’ю себе!» Але подивися – от, ти продовжуєш жити, хоча те, чого ти так боявся, сталося. Тобі довелося постраждати, але ти впорався. Значить, ти – сильна людина.

Якщо ми зрозуміємо це, то твердіше стоятимемо на власних ногах, станемо впевненішими в собі з Божою допомогою і скажемо: «Я – не жертва обставин. Я впораюся. У мене є Бог, Який зміцнить мене, у мене є молитва. Молитва не допомагає? У мене є Святе Причастя, є сповідь, усе це зміцнить мене. Я впораюся».

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)