Духовна пильність

«Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34), – з тих часів минуло майже 2000 років, проте хвороба під назвою «не відають, що чинять» продовжує терзати рід людський. При чому часто стосується це вірних не в меншій мірі, ніж людей світу цього, які «вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб» (Мф. 13:15) Господь зцілив їх.

Здавалося б, вірні, і вухами «чують», і очима «бачать» і з Писанням бувають добре ознайомлені (буває і таке), проте… часто залишаються «глухими» і «сліпими» до явних Божих знаків, чуд чи навіть Його присутності. Спитаєтесь, як взагалі таке може бути? Насправді, щоб досягти такого стану, чи точніше, падіння, або як висловився апостол Павло: «загибелі корабля у вірі» (1Тим. 1:19), не треба докладати значних зусиль. Варто лише вважати себе доброю, духовною людиною, бажано без жодної духовної вади (хіба що зовсім незначної і малопомітної) і з плином часу, без жодних зусиль можна досягти цього зовсім небажаного стану. Зо всіма небажаними наслідками…

«Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1Пет. 5:8), – саме про таку небезпеку духовного розслаблення попереджає апостол Петро. Як мовиться, і оком кліпнути не встигнеш, як духовно розслабившись, тобто відчувши свою духовну «досконалість», або принаймні, «безвадність», вмить опинишся в диявольських мережах, у левовій пащі, чи ще в якійсь халепі. Тут уже в кожного по-всякому…

Між іншим, мова зараз йде про дійсно вірних, людей, які свідомо вибрали служіння Богу, а не про номінальних вірних (або ж поминальних), які згадують про Бога лише в разі крайньої необхідності, наприклад у випадку крайньої скрути чи явної небезпеки. Про таких «послідовників» не зрозумій чого і згадувати не варто: «І якщо праведник ледве спасається, то нечестивий і грішний де з’явиться?» (1Пет. 4:18). Треба за Христовою порадою залишити «мертвим ховати своїх мерців» (Лк. 9:60). Принаймні, до слушної нагоди, щоб об’явити, що марно шукати «Живого між мертвими» (Лк. 24:5).

А тепер краще повернемося до роздумів про вірних, які забули, що таке бути «вірним», тобто забули про Живого Бога, Який діє явним чином у цьому світі. Проте ці дії залишаються для таких вірних чи то невидимими, чи то не Божими. І найкращий приклад такого духовного занепаду являють собою книжники з фарисеями.

«І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої! При цьому деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує» (Мф. 9:2,3). Загалом, книжники були праві, проте наступний перебіг подій мав дати більше фактів для роздумів над тим, ким же насправді був Ісус?

«Ісус же, бачачи помисли їхні, промовив: навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх?.. Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою та йди у дім твій. І той устав, узяв постіль свою і пішов у дім свій» (Мф. 9:4,6,7). Народ, у своїй масі малограмотний, «побачивши це, здивувався і прославив Бога» (Мф. 9:8). А що ж книжники і фарисеї?

«Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів» (Мф. 9:34), – такого вигляду згодом набула «експертна» оцінка людей, які начебто присвятили своє життя служінню Богові.

Загалом, у нас давно склалася розхожа думка, що фарисеї були злими, пихатими, лицемірними, одним словом, поганими людьми. А от митники, блудниці, усілякі грішники були… може не зовсім добрими, але беззаперечно кращими. У цій характеристиці, щоб надати їй більшої об’єктивності та меншої емоційності, варто наведені ознаки замінити лише одним критерієм – пильністю до власного духовного стану. Отже згадані книжники з епізоду про зцілення розслабленого насправді виявилися менш пильними до власного духовного стану (або ж більш сплячими, що насправді точніше), ніж оточуючий народ, який виявився здатним побачити явну дію Божу.

А тут самий час варто задуматися над власним духовним станом і поставити собі напрочуд просте запитання: а чи бачу я Божу дію в оточуючими світі? А якщо не бачу, то чому?

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці