Творіння

Створення Адама, Мікеланджело

Всесвіт, в якому ми живемо, нез’ясовно величезний. Ми користуємося різними одиницями для виміру відстаней – у нашій квартирі вони вимірюються метрами, у виробничому приміщенні – десятками метрів, у місті – кілометрами. Коли ми виходимо за межі нашої планети, міряти кілометрами стає незручно. Відстань до Місяця (середня, бо він обертається за еліптичною орбітою) складає 384400 кілометрів; до Сонця – 149 600 000 кілометрів. Тому астрономи за одиницю виміру дальності прийняли світловий рік. Це – відстань, яку промінь світла, – найшвидше, що нам відоме, – рухаючись зі швидкістю приблизно триста тисяч кілометрів у секунду, покриває за рік. До Сонця – вісім з половиною світлових хвилин. До найближчої до нас зірки (Альфи Центаври) – приблизно чотири світлові роки. Розміри відомого нам Всесвіту складають, наскільки учені можуть підрахувати, десятки мільярдів світлових років.

У галактиці – зоряному скупченні, – до якої належить наше Сонце, – декілька сотень мільярдів зірок. Загальне число галактик оцінюється приблизно в двісті мільярдів. Древній псаломщик каже з благоговійним подивом: «Коли погляну на небо – діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним?» (Пс 8:4,5). У нас ще більше підстав дивуватися, ніж у нього,  бо ми розділяємо його віру в те, що усе існуюче – усі ці незліченні зірки і галактики, усе, що ми бачимо і все, що недоступне нашому погляду, – створене Богом.

Ми, люди, створені за образом Божим і наділені здатністю до творчості; ми приблизно розуміємо, що означає «творити». Письменник творить роман, художник – картину, композитор – симфонію. В якомусь відношенні їх творчість схожа на творчість Божу. Вони викликають до буття те, чого не було раніше; їх творіння існують тільки завдяки їх волі і задуму. Але є і принципові відмінності. Автор пише мовою, яка виникла задовго до нього; художник використовує кольори і фарби, яких він не створював; композитор розташовує в новому порядку звуки, які не він придумав. Бог творить ні з чого – Він не упорядковує якийсь вже існуючий матеріал; абсолютно все існуюче у всесвіті – час і простір, кольори і звуки, метелики і архангели – покликані в буття ні з чого Його творчою волею.

Роман або картина не зникнуть, якщо автори про них забудуть; матерія полотна і фарб – як і книжкових сторінок – існує незалежно від них. Але Всесвіт кожну мить свого існування потребує Бога, і саме Він підтримує в бутті кожен його атом.

У людей бувають різні причини, щоб творити, і нерідко вони просто намагаються заповнити якісь свої потреби. Придбати увагу інших людей, соціальний статус, просто заробити собі на прожиток. Це не обов’язково погано – багато дивовижних шедеврів були створені тому, що художникам потрібно було годувати свої сім’ї. Проте навіть у людській творчості є присутньою радість творення як такого.

Бог творить не з потреби – у Нього немає потреб, які Він шукав би заповнити. Свята Трійця – Отець, Син і Святий Дух – із самого спочатку має всю повноту буття, життя, радості і любові. Творіння абсолютно вільний, нічим не вимушений акт щедрості. Бог побажав – «при загальному торжестві ранкових зірок, коли всі сини Божі викликували від радости» (Іов 38:7) – розділити благо буття з іншими – з ангелами, людьми, всесвітом у цілому. Він терпляче вирощував цей величезний сад – кварки, елементарні частки, молекули, мінерали, потім рослини і тварин, – щоб до нього увійшов той, хто повинен обробляти і зберігати його, – людина, створена за образом Божим.

Таємнича істота, що належить до двох світів, – до світу матеріального і світу духовного. Люди глибоко вкорінені в цьому матеріальному світі, але в них є щось радикальне іншої природи – безсмертна душа. Людина займає абсолютно особливе, центральне положення в творінні Божому, об’єднуючи і скріплюючи собою ці два світи.

Але цим особливий статус людини в створеному Богом Всесвіті не вичерпується. Нежива матерія незмінно кориться законам, встановленим Творцем; рослини наслідують свою генетичну програму, тварини – інстинкт. Людині дане щось набагато більше – здатність бачити себе з боку, сказати «я», свобода – здатність бути справжнім автором своїх дій, здатність до переживання краси і сенсу, добра і правди, здатність і прагнення до пізнання світу, і найголовніше – здатність вступити у довірчі, особисті відносини з її Творцем, сказати Йому: «Ти, Господи!».

Усе створене по-своєму відбиває славу Божу, приймаючи благовоління Боже і живлячись Його благодаттю; людина створена, щоб відбити її абсолютно особливим чином – не лише прийняти Любов Божу, але і повернути Йому свою. Кожен чоловік і кожна жінка створені, щоб зробити це по-своєму, і всі разом – щоб пізнати і полюбити Бога та зрадіти Йому (і один одному) навіки. Всесвіт приведений у буття, щоб бути домом і садом для вічної і нескінченно щасливої любові людей, ангелів і всіх творінь, сім’ї, голова якої – Бог.

Автор: Сергій Худієв