Милостиня

На початку 6-го розділу Євангелія від Матфея Ісус говорить про милостиню, про молитву і про піст. З досвіду власного духовного життя і з досвіду Церкви в цілому ми знаємо, що милостиня, молитва і піст – це три основних складових, на яких тримається життя всякого християнина і без яких воно просто неможливе.

Слово «милостиня» піддається перекладу з грецької мови з дуже великим зусиллям. Навіть блаженний Ієронім, будучи блискучим перекладачем і прекрасним знавцем обох мов, перекладаючи Євангеліє латинню, не зміг знайти латинський еквівалент для грецького елеімосіні і врешті-решт просто залишив це слово у Вульгаті без перекладу. У французькій мові, як це ні парадоксально, теж не знайшлося слова, аналогічного цьому грецькому терміну. У французьких перекладах Писання використане слово aumone, яке походить від середньовічного латинського alemosina. В англійській мові слово alms (милостиня) теж походить з латині і не дає тому нічого нового для розуміння самого цього явища, не відповідає на головне для нас питання: милостиня – що ж це означає? Схоже, це щось таке, що до появи Євангелія європейському, а отже, і античному менталітету було принципово невідомим.

Тому єдиним джерелом, яке нам може чимось допомогти, є староєврейський оригінал Старого Завіту. Тут слову, яке грецькою звучить як елеос, тобто «милість», відповідає слово хесед – «любов Божа». Хесед Яхве – це милість Божа, яка проливається в серця людей подібно до дощу, тій цілющій волозі, без якої все дуже швидко гине. Якщо милість Божа, пролита в наші серця, за нашою власною доброю волею переливається в серця інших людей, добровільно віддається нами іншим, – це і є милостиня. Вона подібна до дощової води, яка, зібрана під час зливи, що потрапила з небес у посуд, може бути перелита з нього куди завгодно.

Стає ясно, що ми тоді творимо милостиню, коли, за прикладом Самого Ісуса (див. Ін. 13:13-15) віддаємо іншим те, що дає нам Бог. Ісус в Євангелії наполягає на тому, щоб милостиня була таємною: «У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя» (Мф. 6:3). Деколи в церковній практиці це розуміється буквально – буває, що бабусі гніваються, коли хтось передає гроші під час служби лівою рукою. Але сказано тут, звичайно, не про це, а про речі незрівнянно важливіші. Віддаючи гроші, ти не повинен замислюватися, запам’ятовувати, кому і скільки віддав, не повинен фіксувати цей факт у пам’яті і підраховувати, у що оцінюється твоя доброта і твоя віра. Ти можеш дати небагато, і про це добре говорить у Старому Завіті книга Товиту: «Давай голодному від хліба твого і нагим від одягу твого; від усього, у чому в тебе надлишок, твори милостині, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню» (4:16). Якщо ти багатий – твори багато, якщо бідний – не бійся творити милостиню помалу. Віруюче серце може відразу, не роздумуючи, зрозуміти, скільки я можу сьогодні дати. Головне – не замислюватися. От що таке милостиня, яка твориться таємно. Вона здійснюється таємно не лише від інших, але і від себе самого.

І Господь, Який знає таємне, віддасть тобі. Причому не віддасть тобі явно, як мовиться в пізніших рукописах, а віддасть кожному по-своєму: комусь явно, а комусь ще таємніше. Що взагалі означають слова «і Отець твій, Який бачить таємне…»? Іноді ми тлумачимо їх, вважаючи, що Бог як би спостерігає за нами, за кожним нашим кроком. Чудовий, хоча вкрай суперечливий і навіть нещасний мислитель XX ст. Ж.П.Сартр зізнавався, що саме на цьому «зламалася» його віра. Він з дитинства знав, що Господь бачить таємне. І коли він пропалив удома килим і боявся сказати про це матері, то спочатку думав, що Бог покарає, бо Він бачить таємне. Але потім вирішив, що Бог, раз Він його не покарав, нічого не бачив, і так позбувся і тваринного страху перед Богом і матір’ю, під гіпнозом якого жив перші дні після скоєної провини, і одночасно від віри, до якої вже більше не повернувся до самого кінця свого життя. Віра, заснована на страху перед Богом, Який усе бачить, приречена. В якийсь момент свого життя людина неодмінно розстанеться з нею, як позбуваються дитячих страхів і видужують від хвороб.

«І Отець твій, Який бачить таємне…» – так каже Ісус, маючи на увазі щось інше. Що саме? Так, Бог знає таємниці нашого серця, причому знає навіть ті таємниці, яких ми самі не знаємо; Він бачить у нашому серці те, чого ми самі не бачимо. Він бачить глибше, ніж бачимо ми: не те, що ми намагаємося приховати від інших, а те, чого ще не бачимо самі. Так, наприклад, у серці закоренілого злочинця Бог бачить те, що допоможе цій людині здолати свою гріховність, видертися з ями, в яку загнали її життя і байдужість людей навколо.

Бог багато глибше, ніж сама людина, дивиться всередину кожного з нас. Тому, коли три рази підряд у 6-му розділі Євангелія від Матфея повторюється вираз «еп кріпто» – «таємно, таємне», Христос звертає тут нашу увагу на живий, інтимний, глибоко внутрішній зв’язок, який сполучає кожного з нас з Богом. Але розмови про те, що Бог спостерігає за нами, як глядач за грою акторів, тут і гадки немає. У М. Гумільова в одному з віршів говориться: «Усі ми смішні актори в театрі Господа Бога». Це, звичайно, невірно. Поет у житті був людиною напрочуд чистої віри, але богословом виявився слабким.

Бог знає наше серце. Він, як каже св. Іоанн Златоуст у Слові, яке читається в день Пасхи, «намір цілує», тобто бачить те, що живе в глибині мого «я», – бачить і цілує. Виходячи з цього, Господь кличе нас творити милостиню, давати, бо це блаженніше, ніж отримувати (див. Діян. 20:35), і взагалі не зволікати з допомогою тим, хто цього потребує. У книзі Премудрості Ісуса, сина Сирахового, Бог закликає нас витрачати срібло для брата і для друга і не давати йому заіржавіти (див. Сир. 29:13).

Гроші слід заробляти і витрачати, але, головне, якомога менше про них думати. Йдучи цим шляхом, людина ніколи не спіткнеться. Добре про це сказано в Псалтирі: «Коли багатство примножується, не віддавайте йому серце» (Пс. 61:11). У багатстві як такому нічого поганого немає, але коли ми в підрахунок грошей включаємо глибини свого «я», нам неминуче загрожує біда.

Не випадково слово «милостиня» таке важке, природно і те, що воно не піддається перекладу. Милостиня – не просто відрахування якогось відсотка від своїх прибутків на користь бідних, не просто десятина – це щось значне більше. Вона пов’язана з відданням саме Божого – того, що Дароване нам Самим Богом, – іншим людям, тим, хто нас оточує. Це явище не фізичне, а містичне – явище, в яке включене серце, частина роботи, що здійснюється «таємно», і не випадково в Нагорній проповіді цей вираз повторюється так часто.