Молитва

Подавай милостиню і молися – от до чого закликає нас Ісус. Як молитися? «Увійди до кімнати твоєї», – каже Він, починаючи Свою бесіду. Причому в слов’янському варіанті сказано про кліть, а не просто про кімнату, як в українському перекладі. Слово, яке використане в грецькому тексті Євангелія, означає не житлову кімнату, а горище, комору, склад, комірку, взагалі приміщення без вікон, де люди зазвичай не живуть, – свв. Кирило і Мефодій, як завжди, помітили щось таке, повз що пройшли потім перекладачі нового часу.

«Увійди до кімнати твоєї». Це відповідь на питання, як і де нам слід молитися, коли, наприклад, ми, люди різного віку та інтересів, живемо в однокімнатній квартирі. Нам не слід заважати один одному відпочивати, дивитися телевізор або займатися якимись іншими справами. Для молитви досить «кімнати», молячись в якій, ми не заважатимемо нашим близьким або не бентежитимемо їх. Кімнатою цією, врешті-решт, може стати наше власне серце.

Тут говориться про те, що не потрібно молитися публічно, демонструючи своє благочестя, як любили робити фарисеї, зупиняючись для молитви на рогах вулиць. Вони вже отримують нагороду свою, каже Христос, а ви моліться таємно. Тоді ця таємна молитва дійсно буде приношенням серця, бо в молитві таємній, у кімнаті своїй, замкнутій на замок, людина скидає умовності. Не випадково ж у православних храмах прийнято вимикати світло і гасити свічки, коли читається Шестипсалміє, – щоб люди могли не соромлячись поплакати, встати на коліна. У великих соборах завжди є якесь місце, де можна сховатися від сторонніх очей, особливо під час вечірньої молитви. Встати в нішу, де зможеш відкрити сповна серце Богові, піти в келію не лише в прямому, але і в переносному значенні слова, у глибину свого «я», – от що потрібне для молитви.

«А молячись, не говоріть зайвого…» У грецькому варіанті спожите слово батологео, що означає «казати нісенітницю», «бурмотати», «вимовляти незрозумілі слова» і т. п. Що має на увазі Ісус? У давнину в усіх релігіях, практично у всіх без виключення народів молитви переходили з покоління в покоління, передаючись у спадок від дідів і прадідів. Тому, як правило, у них зберігається та мова, яка вже втрачена людьми наступних поколінь. Скажімо, римляни за часів Цицерона і Цезаря говорили однією мовою, цілком сучасною, а молилися іншою  – мовою VII ст. до Р. Х., часів Ромула і тієї епохи, про яку вони, по суті, вже нічого не знали. Тому освічений римлянин, що знав, природно, як розмовну, так і літературну латинську, просто не розумів, про що він молиться. Араби і сьогодні моляться мовою Корану, не знаючи древньої арабської мови. Юдеї по всьому світу, не розуміючи івриту, моляться ним, повторюючи слова молитов, механічно завчених на пам’ять.

Христос пропонує нам інший шлях: моліться тією мовою, якою ви говорите. Не івритом, який ви погано знаєте, а своєю – арамейською. Сам Він говорить і проповідує тільки арамейською.

Скажіть декілька слів, але своєю рідною мовою. Що ж до молитви, яка здійснюється мовою чужою або малознайомою, то до неї необхідно ставитися украй обережно. Завчивши на пам’ять таку молитву, людина починає повторювати її співучо як щось незрозуміле, дивовижне, гіпнотизуюче, що вводить у стан особливої легкості і якогось особливого захвату. Відбувається не зустріч з Богом, а щось зовсім інше: самогіпноз. От чому Ісус нас попереджає: молячись, не кажіть слів, які не розумієте. Молитися можна тільки своїми, простими, «дитячими» словами, розуміючи, про що ми просимо Бога.

«Коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови», – каже Господь вустами пророка (Іс. 1:15). Коли ми молимося, ми повинні прагнути змінити себе, здолати свої слабкості, стати іншими. Не можна механічно повторювати слова молитви і не намагатися переробити своє життя. Ми повинні відмовитися від зла. «Не повторюй слова у проханні твоєму», – сказано в книзі Премудрості Ісуса, сина Сирахового (7:14). Іншими словами, не будь багатослівний у твоєму молінні. Про це ж сказано і в книзі Екклезіаста: «Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом» (5:1).

Іноді нам здається необхідним прочитати все Правило – швидко, неуважно, але до кінця. А краще буде прочитати дві-три молитви, але так, щоб кожне слово, кожна буква їх пройшли через серце, вийшли з глибин нашого «я».

Молитва, по суті, не є повторення слів – це не заклинання. Коли язичники молилися архаїчною латинню, не знаючи її і частенько взагалі не розуміючи, про що в тій або іншій молитві йде мова, сенс того, що вони робили, полягав у самому вимовлянні слів. Коли чаклуни бурмочуть свої молитви, їм теж здається важливим вимовити слово. У казці В. Гауфа «Каліф-лелека» той, хто вимовляв латинське слово мута’бор, відразу перетворювався на ту тварину, вигляд якої хотів чомусь прийняти. Молитва, до якої закликає нас Христос, нічого спільного з таким заклинанням не має. Молитва Його, по суті, є відхід у безмовність.

Колись Ф. Моріак добре сказав про те, що молитва – це piste d’envol, тобто злітна смуга. Літаку, щоб він злетів, необхідно пробігти як мінімум п’ятсот метрів бетонною доріжкою, але далі вона йому вже не потрібна, він летить без неї. Щоб доторкнутися до реальності Бога, почати діалог з Ним, потрібні слова, але потім необхідність у них відпадає. Задовго до Моріака про те ж говорив православний святий Феофан Затворник, який порівнював молитву за молитвослововом з прописами, які потрібні, щоб навчитися правильно і красиво писати. Коли ж ти цьому навчишся, казав він, тобі вже не знадобляться зразки, ти зможеш молитися своїми словами, а потім – і зовсім без слів.

Звичайно, ніщо так не відкриває серця, як молитва «Богородице Діво, радуйся…» чи Ісусова молитва, а іноді просто один або два короткі вірші з того чи іншого псалму. Тим більше що Бог, як каже Ісус у Нагорній проповіді, знає, у чому ви маєте нужду, раніше вашого прохання в Нього. І завдання в молитві – не множити слова, а поставити себе в присутність Божу, відчути трепет, відкрити для себе, що Він тут, що земля, на якій ти стоїш, свята.

У мусульман прийнято входити у мечеть, роззувшись, не нав’язуючи Богові шуму своїх кроків. Це дійсно чудовий звичай, який сходить до Старого Завіту. Господь каже Мойсеєві з неопалимого куща: скинь взуття, не нав’язуй Мені свого кроку, прислухайся до того, що кажу тобі Я. «І сказав Бог: не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих. 3:5).

Прекрасно говорить про молитву митрополит Сурожський Антоній: «Дайте Богові сказати, не заглушайте Його голос своїми моліннями, помовчіть, коли молитеся».

У Талмуді описується, як у давнину благочестиві люди, перш ніж почати молитися, годину перебували в мовчанні. Мовчання важливе і для кожного з нас, бо інакше ми не увійдемо до присутності Божої. Слово «година» не обов’язково розуміти в астрономічному значенні – насправді це можуть бути три-чотири хвилини, але обов’язкове мати на увазі, що певний час для мовчання абсолютно необхідний кожному.