Ной: Увійти до Ковчегу

Всесвітній потоп, Іван Айвазовський

Біблійний Потоп – образ, який настільки глибоко вкоренився в українську, і європейську культуру, що багато хто з нас знав про нього задовго до того, як уперше побачив Біблію. Картина катастрофічної повені відтворюється (у сучасних декораціях) у багатьох фільмах-катастрофах, наприклад, відомому голлівудському блокбастері “2012”. На широких екранах, найчастіше, людство гине в результаті дії якихось абсолютно сліпих природних сил, а люди, які рятуються, зобов’язані цим особистій сміливості, непоганій фізпідготовці і – понад усе – неймовірному везінню.

У багатьох древніх народів теж є оповідання про Потоп – у тому числі, у близькосхідних сусідів древніх євреїв, вавилонян. Там теж катастрофічна повінь губить людський рід, і одна людина – Утнапіштім – рятується, бо його попередив про прийдешню катастрофу один з богів – Нінігіку. Язичницькі оповідання схожі на сучасні блокбастери в одному важливому плані – те, що відбувається, не має відношення до гріха і праведності. В язичників причина Потопу – незрозумілий каприз богів, які потім і самі не раді, що влаштували таке лихо. Це не результат людських гріхів, як і порятунок Утнапіштіма – не результат його особистої праведності.

Зовсім інакше події бачить Писання. У Біблії Потоп є результат людського гріха, що ображає Бога: “Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями. І споглянув Бог на землю, і ось, вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі” (Бут. 6:11,12). Ной з сімейством позбавлений, бо він “був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом” (Бут. 6:9).

Нам, хто живе у світі, сформованому вірою в Єдиного Бога, важко зрозуміти масштаби цього перевороту у свідомості – для язичників боги істоти могутні, таємничі, що викликають трепет і вимагають поклоніння, але не моральні. Не в сенсі “аморальні” а в сенсі що “знаходяться за межами добра і зла”. Жодного морального сенсу в їх поведінці – у тому числі, у влаштуванні Потопу – немає. Боги вередливі і непередбачувані; захочуть – влаштують потоп, захочуть – випадково вихоплять з числа приречених людей якогось улюбленчика.

Але Бог Біблії вимагає праведності; Потоп – результат “розбещення людей”, це не каприз, а кара, яка прийшла на злочини, що наповнили землю. Нам це може бути незрозумілим, як людям, які багато в чому вже випали з біблійної картини світу. Навіть коли ми готові визнати буття Бога, Він сприймається як якийсь могутній Інопланетянин, Хтось, хто зовні втручається в “наші” справи. Але для людей Біблії  весь світ – кожна його порошинка – створений і підтримується в бутті Богом. Усе, що ми маємо, починаючи з самого нашого існування – Його дар. Ви і я не зникли зі всесвіту в цю саму мить тільки тому, що Бог підтримує нас у бутті. Я надрукував цю фразу тільки тому, що Він дав мені її надрукувати – мій мозок функціонує, руки рухаються по клавіатурі – а Ви її прочитали тільки тому, що Бог дав Вам її прочитати. У цьому всесвіті, створеному Богом, гріх – це не просто питання соціальної дисгармонії, зіпсованих стосунків між людьми. Гріх глибоко ранить всесвіт у цілому і кидає виклик Богові.

Насправді, уявіть собі, що ви дали мені пожити в квартирі, що належить вам, а я влаштував там злодійське кубло. Я не просто став злочинцем проти моїх ближніх – я зробив вас співучасником. Чи, уявіть, ви даєте мені скористатися Вашою машиною, а я збиваю нею людей або розвожу наркотики. До тих пір, поки ви не женете мене з вашої квартири і не забираєте в мене вашу машину, Ви даєте привід докоряти вам у співучасті.  Гріх – будь-який гріх – це лжесвідчення на Бога. Дивіться, я роблю це, і Бог мені не перешкоджає. Суд Божий, кара, що приходить на гріх, є свідоцтво праведності і святості Божої – ясна вказівка на те, що гріх осоружний задуму Божому про світ.

Бог довготерпить, і певний час попускає людям ходити їх шляхами, але Його суд над злом і гріхом неминучий.

І в біблійному оповіданні він приходить саме як потоп – бо води, особливо солоні морські води, у сприйнятті близькосхідних народів – це образ смерті. ” Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі моєї… – волає псаломщик – Я загруз у глибокім болоті, і нема на чому стати. Зійшов я у глибину моря, і хвилі його заливають мене. Я знемігся від благань, і гортань моя зашерхла. Втомилися очі мої від очікування Бога мого” (Пс. 68:2-4). Темні води смерті рано чи пізно зімкнуться над головою кожної людини – чи станеться це під час грандіозної катастрофи або тихо, у своєму ліжку.

Але оповідання про Потоп – це і оповідання про порятунок. Ной був врятований, бо “ходив перед Богом”. Зазвичай ми “ходимо перед людьми”, озираємося на своїх сусідів, товаришів по службі, знайомих. Люди схильні шукати собі дозволу на гріх – і найчастіше знаходять його в тому, що “усі так роблять”. У ситуації передпотопу, коли “земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями” “усі” роблять дуже погано. “І споглянув Бог на землю, і ось, вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі” (Бут. 6:12).  Люди вважають нормальним те, що є жахливим, і, схоже, щиро не розуміють – а в чому проблема? Усі так роблять давно вже… Ну, хіба що один-другий релігійний дивак вважає, що все це неправильно.

І от Ной не озирається на “всіх”. Він дивиться на Бога і порівнює свою поведінку з Ним. Бог закликає Ноя побудувати Ковчег, в якому врятується він і його домашні. І тут ми бачимо різницю між порядною світською людиною і вірним.  Ной покоряється цьому дивному велінню. Він не просто пристойна людина серед людей украй зіпсованих – він людина, яка чує голос Божий і робить, що йому сказане.

Спорудження ковчегу – напевно абсолютно безглузда справа з погляду оточення. Сонце сходить і заходить, пори року змінюють один одного, жодних ознак потопу, а ця дивна людина будує ковчег. Дивна людина, яка вкладає чималі труди в абсолютно безглуздий проект. Як каже Писання, “І зробив Ной усе: як повелів йому Господь Бог, так він і зробив” (Бут. 6:22).

Нарешті, приходить потоп, і світ гине, захлинувшись у своєму беззаконні. Коли вода спадає, Ной висаджується на землю і звершує жертвопринесення: “І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику” (Бут. 8:20). Нам це може бути не дуже зрозумілим – але в біблійному контексті це має очевидний сенс. Людина отримує від Бога весь світ – і звершує жертвопринесення на знак визнання цього факту. “Це Твій світ, Господи”.

Жертвопринесення Ноя,Йозеф Антон Кох

Бог укладає з Ноєм Завіт – і це теж різко протиставляє біблійну розповідь язичницьким легендам. Бог переймає на Себе певні зобов’язання, Він дає обіцяння – світ більше не буде зруйнований водами потопу. Бог благословляє Ноя і його потомство. На знак цього заповіту Бог встановлює знак – веселку.

Головні елементи оповідання про Ноя – гріх, суд, віра, праведність, порятунок, жертва, завіт, новий початок – є наскрізними для всієї Біблії. Як головні теми в симфонії, вони повторюються знову і знову, дещо змінюючись і в той же час залишаючись тими ж. Історія Ноя служить прообразом багатьох біблійних подій – і передусім, подій Нового Завіту. Більшості наших сучасників це може здатися незрозумілим. Ми живемо у світі дуже бідному на сенси, де в кожного оповідання є тільки один сенс – репортаж. Але до відносно недавнього часу освічені люди думали інакше – і текст, і історичні події, і повороти особистої долі означали значно більше того, що лежало на поверхні. Вони бачили невичерпно глибоке і абсолютно актуальне для нас послання, що і зараз сповіщається там, де ми зазвичай не бачимо нічого.

В історії Церкви – починаючи з Апостолів – оповідання про Ноя сприймалося як прообраз реалій Нового Завіту. З погляду Апостолів оповідання про Ноя відноситься до нас найбезпосереднішим чином. Потоп означає прийдешній суд; Ковчег – Церкву, в якій рятуються вірні; жертви, які приніс Ной, вказують на жертву Христову. Приймаючи хрещення ми виявляємося, як Ной, новими людьми в новому світі. Церква закликає всіх людей зайняти своє місце в Ковчезі спасіння – врятуватися від потопу гріха і смерті.

Автор: Сергій Худієв