Отче наш

Далі Господь пропонує нам слова Своєї молитви, яку знають усі: «Отче наш, що єси на небесах» Дуже важливо порівняти слова цієї молитви в Євангелії від Матфея із словами тієї ж молитви в Євангелії від Луки. Якщо ми користуємося Синодальним перекладом, то зробити це неможливо – там текст Євангелія від Матфея повністю перенесений в Євангеліє від Луки. Тому слід брати один із сучасних перекладів і по ньому зіставляти два тексти молитви «Отче наш».

«Отче наш, що єси на небесах» – в Євангелії від Матфея (6:9), і лише одне слово «Отче!» у Євангелії від Луки. Тут і далі в цьому розділі цитати з Євангелія від Луки наводяться за перекладом Нового Завіту о. Рафаїла Турконяка.

«Нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє» – в обох випадках. А далі – тільки в Матфея: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» – у Матфея, у Луки в дещо іншій формі, але повністю є присутнім це ж прохання. Так само повністю, але трохи в різних варіантах: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» – у Матфея, «І прости нам гріхи наші, як і ми самі прощаємо кожному боржникові нашому» – у Луки. Останній вірш починається словами: «І не введи нас у спокусу» – на цьому кінчається молитва в Луки. «Але визволи нас від лукавого» – з’являється наприкінці молитви в Матфея. І далі тут же вигук: «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки», – який є в середньовічних рукописах, але відсутній у прадавніх, що відносяться до IV ст.: Сінайському та інших. Він прийшов з літургійної практики. Вперше цей вигук зустрічається в Біблії в Першій книзі Хронік (1Пар. 29:11-13).

Що ж виходить? Молитва в Євангелії від Матфея складається з п’яти двовіршів, це струнка поетична структура. У Луки ж цих двовіршів немає. Якщо ви перепишете молитви як вірші, то побачите, як доповнюється текст Євангелія від Луки вставками, які є в Матфея. І відразу молитва набуває поетичної форми, легше запам’ятовується, бо вірші завжди легше засвоюються, ніж проза.

Піввірш «Нехай прийде Царство Твоє» з Євангелія від Луки доповнений у Матфея другим, паралельним: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Так само і останній піввірш «І не введи нас у спокусу» доповнений другою половиною: «Але визволи нас від лукавого». Друга половина вірша завжди переказує зміст першої, але трохи інакше. Виявляється, молитва складена за правилами біблійної поезії – з двовіршів.

Що стосується вставок з Євангелія від Матфея, то всі вони узяті із Старого Завіту. Так, слово «наш» при слові «Отче» узяте з книги пророка Ісаї: «Тільки Ти – Отець наш; бо Авраам не впізнає нас, і Ізраїль не визнає нас своїми; Ти, Господи, Отець наш, від віку ім’я Твоє: “Відкупитель наш”» (63:16).

Пророк Ісая

«Отче наш, що єси на небесах» – це слова з книги Екклезіаста: «Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі» (5:1). «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Цей вираз частково узятий з названого вище місця книги Екклезіаста, частково – з Першої книги Маккавейської: «А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!» (3:60).

Взагалі молитовний вигук «Нехай буде воля Твоя» легко виявити практично на всіх сторінках Сідура, юдейського молитовника, за яким досі щодня моляться віруючі юдеї. Це одна з найпоширеніших молитов Сідура. У молитві «Отче наш» вона доповнена цитатою з Екклезіаста.

Наступні вірші – «Хліб наш насущний дай нам сьогодні; І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» – звучать приблизно однаково в Матфея і в Луки. Останній піввірш у Матфея – «І не введи нас у спокусу» – доповнений піввіршем «Але визволи нас від лукавого», узятого з книги Премудрості Соломона (16:8).

З яких джерел доповнена молитва «Отче наш» і перетворена тим самим у стрункий поетичний текст, що легко запам’ятовується, було показано вище, це зрозуміти неважко. А що являла вона собою спочатку? «Отче!» – вигукує Ісус на самому початку. З Євангелія від Іоанна ми знаємо, що юдеї «ще більше вишукували, як Його вбити» за те, що «Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога» (5:18). Уважного читача, знайомого з Біблією за українським перекладом, це зауваження мало б збентежити. Чому за це хотіли убити Ісуса, якщо в процитованому вище уривку з книги пророка Ісаї і в багатьох інших місцях Писання пророки багаторазово називають Бога Отцем?

Наприклад, в Єремії сказано: «Чи не будеш ти відтепер волати до Мене: “Отче мій! Ти був путівником юности моєї!» (3:4). Чи у Второзаконні: «Чи не Він Отець твій, Який привласнив тебе, створив тебе і влаштував тебе?» (32:6). Далі – у пророка Ісаї: «Але нині, Господи, Ти – Отець наш… і всі ми – діло руки Твоєї» (64:8). І знову пророк Єремія: «Вони пішли зі сльозами, а Я поведу їх з утіхою; поведу їх біля потоків вод дорогою рівною, на якій не спіткнуться; бо Я – отець Ізраїля, і Єфрем – первісток Мій» (31:9).

«Вислови отців» («Пірке Авод»), книга, що містить повчання мудрих рабинів, часто друкується в юдейських молитовниках, служить як би обов’язковим доповненням до Сідуру. Вона була відома раніше і відома досі кожній юдейській сім’ї. Один з її авторів каже: «Будь зухвалий, як леопард, стрімкий, як орел, швидкий, як олень, і сильний, як лев, щоб виконувати волю Отця твого, Який на небесах». І далі наводиться молитва: «Нехай буде воля Твоя, передвічний Боже наш і Боже батьків наших» (5:25). Вражаюче, але вже тут є ядро, з якого виросте пізніше, у молитовній практиці Христа і Його учнів, молитва «Отче наш».

Юдеї хочуть убити Ісуса за те, що Він називає Отцем Своїм Бога. Але Ісая, Єремія та інші пророки говорять те ж саме – проте їх за це не хочуть убити! У чому ж тут справа? Зрозуміти це необхідно. У тому, що Ісус у молитві «Отче наш» називає Бога зовсім не Отцем. Він називає Його словом Абба, з яким звертаються до своїх батьків маленькі діти. За це і хочуть Його убити – за те, що Він звертається до Бога без трепету, вживаючи це дивне, незрозуміле, доречне лише удома, в інтимному спілкуванні, у вустах маленької дитини, слово. Досі в арабських країнах діти, звертаючись до батька, кажуть джаба, абба – діти, але не дорослі сини, у вустах яких таке звернення звучить безглуздо. Слово абба, що лежить у серцевині тих стосунків з Богом, до яких кличе нас Ісус, доречне у вустах дитини, коли вона сидить на колінах у тата, але ніяк не у вустах дорослого. Ось за це Його і хочуть убити! От яку нову ноту вносить Господь у наш діалог з Богом! Стань дитиною, звертайся до Бога, як дитина звертається до батька. І тоді ти зрозумієш, що таке християнство, що таке молитва, якій нас учить Христос.