Отче наш (продовження)

«Нехай святиться ім’я Твоє…». На перший погляд, ця фраза майже не піддається переказу. Проте і в її сенс необхідно вникнути як можна серйозніше. Пасивний стан у Писанні вживається, як правило, в одному випадку, – коли йдеться про Бога, щоб не вживати ім’я Його марно. «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Помилує їх хто? Господь. «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться». Утішені ким? Богом. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Хто назве їх синами Божими? Сам Бог. «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас», і Сам Бог засудить вас.

Можна навести аналогічні приклади із Старого Завіту, особливо з притч. Скрізь, де вживається пасивний стан, мається на увазі, що дію здійснює Сам Бог. Це означає, що сучасною українською мовою замість «Нехай святиться ім’я Твоє» слід би сказати «Святи ім’я Твоє».

Це вже зрозуміліше, бо в книзі пророка Єзекиїля є таке місце: «І освячу велике ім’я Моє, знеславлене серед народів, серед яких ви знеславили його, і пізнають народи, що Я Господь, – говорить Господь Бог, – коли явлю на вас святість Мою перед очима їх» (36:23). З цього вірша можна виділити дві паралельні структури, два паралельні вірші, дублюючих один одного: «освячу ім’я Моє» і «явлю святість Мою». Різними словами вони говорять про одне і те ж.

У Євангелії від Іоанна Ісус кілька разів вигукує: «Я явив ім’я Твоє…» (17:6, 26). тобто «Я зробив відомим ім’я Твоє», або: «Прослав ім’я Твоє!» (12:28). Значить, святити ім’я Боже – те саме, що відкрити. Коли ми звертаємося до Господа: «Святи ім’я Твоє», це означає, що ми просимо: «Відкрий ім’я Твоє», «Яви ім’я Твоє людям».

Бог, як мовиться в молитві, що читається під час євхаристійного канону, перед співом гімну «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф», «Несказанний», тобто про Нього не можна сказати, «Неосяжний розумом» – Його не можна зрозуміти, «Невидимий» – Його не можна побачити, «Незбагненний» – Його не можна ні зобразити, ні уявити подумки.

Ім’я Боже – от те єдине, у що вміщується уявлення про Бога. Ім’я Боже – як ікона, як храм. Бог живе в храмі, вміщується у Своє ім’я. Ім’я Боже замінює ікону.

Бог виявляє Себе людям. Як? Відкриваючи Своє ім’я.

Що Мойсей каже Богові біля куща? Люди не повірять мені, запитають, як Твоє ім’я. І тоді Бог відкриває Мойсеєві Своє ім’я: Яхве – Сущий, Той, Який є і буде.

Покликання Мойсея

Значить, через ім’я Бог виявляє і відкриває Себе людям. Ім’я Боже – це, по суті, Сам Бог.

У Второзаконні є чудовий текст, який допоможе нам до кінця зрозуміти прохання «Нехай святиться ім’я Твоє» «І зруйнуйте жертовники їх, і розтрощіть стовпи їх, і спаліть вогнем діброви їх, і розбийте статуї богів їх, і знищіть ім’я їх на місці тому. Не те повинні ви робити для Господа, Бога вашого; але до місця, яке обере Господь, Бог ваш, із усіх колін ваших щоб перебувати імені Його, там, звертайтеся і туди приходьте» (Втор. 12:3-5).

Зазвичай ми говоримо про перебування Бога серед нас, а тут йдеться про перебування імені – значить, Бог перебуває серед нас у вигляді Свого імені. Коли ми вигукуємо: «Господи Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі!» (Пс. 8:2), – то ми говоримо тим самим: який дивний Ти Сам!

«Нехай хвалять ім’я Господнє… Хваліть Господа…  юнаки й діви, старі з молодими – нехай хвалять ім’я Господнє» (Пс. 148). Одне і те ж повторене в цьому псалмі кілька разів, але різними словами. Значить, ім’я Боже – те саме, що Сам Бог. «Вночі поминав я ім’я Твоє, Господи» (Пс. 118:55), тобто згадував про Тебе. Іншими словами: не просто – відкрий ім’я Твоє, але відкрий Себе, Господи, увійди в усьому Твоєму сяйві, в усій Твоїй святості в наше життя. Яви Себе у Своїй славі. От що означають слова «Нехай святиться ім’я Твоє».

Чому про це сказано тут так складно – настільки, що дев’яносто дев’ять відсотків з нас не розуміють, що означають ці слова? Ймовірно, з тієї причини, що слово Євангельське, дійсно, подібно до зерна. Воно, як зернина в землю, падає в серці людини, щоб там поступово зігрітися, насититися, розбухнути, потім дати паросток, а через якийсь час принести плід. Слова «Яви Себе нам» ми б засвоїли відразу, швидко зрозуміли і не усвідомили, що вони означають. Але складне і незрозуміле «Нехай святиться ім’я Твоє» падає в серці і поступово там проростає.

Слово Боже подібно горіху в шкаралупі. Шкаралупа захищає ядро, що знаходиться усередині. Слова «Нехай святиться ім’я Твоє», як це не дивно, теж надійно захищені від спотворень, як шкаралупою, самою незвичністю тієї форми, в якій вони нам передані Ісусом. Досвід показує, що при переписуванні тексту спотворюються саме зрозумілі, легкі місця, а як раз незрозумілі слова і вирази залишаються в первинному вигляді. Зрозумілі місця переписувач запам’ятовує цілими фразами, тому може помилитися, незрозумілі ж пише послівно і навіть по букві. Парадоксально, але текст, за формою складний і малозрозумілий, зберігається при переписуванні краще, ніж простий і зрозумілий.

От який сенс вкладений у початок молитви «Отче наш…»: «Батьку (Тато, Отче, Татусю), відкрий нам Себе!»

«Отче наш…». А що означають слова: «Що на небесах»? Це теж Бог. Просто Бог – і нічого іншого. Отже, звернення до Бога на початку молитви «Отче наш» в Євангелії від Матфея повторене двічі, як «Боже, Боже!» у псалмі: «Боже, Боже мій! Зглянься на мене! Нащо Ти покинув мене?» (Пс. 21:2). Не випадково саме цей псалом згадає Ісус на Хресті.

Яви нам Себе, «Нехай прийде Царство Твоє». Воно вже тут, близько, вже здійснене, але ми просимо про те, щоб Царство увійшло до нашого життя, у нас, у світ, де ми живемо. Воно поруч, але подібне до скарбу, прихованого в землі. Людина повинна просити про те, щоб його знайти. Це Царство спрямоване до нас, воно для нас, воно нам уготоване, але не може прийти, якщо ми самі не захочемо. Потрібні наша воля, наш особистий вибір. Людина повинна діяльно прагнути до Царства. І тому Господь каже нам: моліться «Нехай прийде Царство Твоє». Царство Небесне входить у наше життя, якщо воля Божа здійснюється тут, на землі, як на небі. І тому прохання «Отче наш». доповнюється молитвою із Сідура «Нехай буде воля Твоя», сполученою з цитатою з Екклезіаста: «Як на небі, так і на землі» – прохання, викладене в першій частині двовірша, розкривається в другій його частині.