Страждання не залишається в проповідях, воно приходить у твою сім’ю. І тоді ми запитуємо Бога: «Чому я?»

Коли страждання стукається до тебе у двері, коли воно – не в книгах, не в проповідях або бесідах, а приходить до тебе, у твою сім’ю, – про це я хотів би сьогодні поговорити. Іноді можна почути: «Тобі б так», «Тебе б на моє (його, їх і т. д.) місце». Добре говорити на такі теми, але от коли і до нас постукає біда – що тоді ми робитимемо? Як ми переноситимемо страждання, чи вийде утриматися на ногах, не зламатися? Це дуже важко, і для багатьох з нас – абсолютно незбагненно.

Біль – це завжди неприємно. Нікому ще не подобалося страждати, мучитися і хворіти душею. Біль – це неприємно, але корисно. І те, що він корисний, ти розумієш не тоді, коли тобі боляче, а через два, три роки або навіть п’ять років, озираючись на прожите життя. Тоді ти розумієш, що скрутні часи прикрасили твою душу: ти навчився плакати, прощати, любити і став сильнішим. Деякі люди уперше плачуть саме коли відчувають біль. Я не маю тут на увазі, наприклад, звичайну мігрень. Я говорю про біль, який змінює все твоє життя. Приміром, чоловік збирається одружитися і раптом дізнається, що важко хворий або що кохана хвора. І земля йде з-під ніг, і божеволієш від горя, повторюючи: «Господи, Господи, чому так? Чому я?»

Хто з нас хоч би раз у житті не ставив Богові таке питання – «Чому?» Коли відбувається щось подібне, ми всі кажемо Йому: «Чому, Господи?» Не треба боятися ставити це питання: усі ми люди, і для нас природно говорити таке Богові. Згадайте, як часто пророк і цар Давид повторює це питання у своїх псалмах – «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув? Чому забув про мене? Чому караєш мене? Невже Тобі мене не шкода? Що ж Ти за Бог?»

Усі ці дні я отримую електронною поштою листи від однієї дівчини з Кіпру. Її батько помер, і вона щодня пише мені лише одне питання: «Чому Бог так вчинив зі мною?» І ще: «Чому Він не почув моїх молитов? Чому попустив усе це? Мені здається, я скоро з’їду з глузду».

Коли в хвилину чужого страждання ми починаємо проповідь, нас чекає стовідсотковий провал. Людина, що страждає, не потребує проповіді, не потребує безлічі порад і розрад – так можна тільки посилити ситуацію. У хвилину страждання хочеться лише одного: щоб поруч хтось сів і заплакав з тобою разом.

Одна людина якось запитала мене:

– Отче, я йду в гості до людей, що пережили горе. Що мені їм сказати? Підкажи, будь ласка, правильні слова.

І я відповів їй:

– Не кажи нічого. Просто сядь і дай людям самим почати говорити з тобою – нехай вони самі поділяться своїм горем.

Буває, що люди, знаходячись у горі, можуть говорити неприємні речі. Не можу сказати, що це добре, але в них є виправдання – вони страждають. Буває, що люди, зазнавши горе, втрачають віру в Бога, тому що Бог, за їх уявленнями, повинен усе влаштовувати так, як їм хочеться, а тепер усе їх життя перекинулося. «Я прийшов у Церкву, а через три роки втратив близьку людину. Як Цей Бог міг так вчинити зі мною?» Скажу чесно: я, як і ви, так само не розумію, чому це сталося; і разом з вами я готовий стукати кулаками в двері Христа і перетворити свої сльози і біль на молитву до Нього, кажучи: «Господи, якщо можна, скажи – чому! Сам я не можу пояснити собі цього».

Минулої суботи я був на похоронній відправі одного свого знайомого. Цей чоловік допомагав розписувати храм скиту, у нього прекрасна дружина, хороші діти – загалом, чудова людина. Він прокинувся уранці, випив води, вийшов (дружина ще сказала йому надіти куртку, було холодно) з дому, а коли повернувся, то ліг і помер. Дружина навіть не встигла зрозуміти, як це сталося.

І коли я прийшов на похоронну відправу і побачив його в труні, то теж подумав: «Чому у світі стільки страждань? Чому цій людині судилося померти в шістдесят років?» А як пояснити, чому чотирирічний малюк захворює на лейкемію, і от він лежить, страждає, волосся випадає, він не може їсти і плаче від болю? Як пояснити все це його матері? Що вона скаже? Що скаже цей малюк? Що скажемо всі ми?

Не знаю, зрозуміли ви це чи ще ні, але страждання – невід’ємна частина нашого життя. І якщо людина думає прожити усе життя без болю, це самообман. У цьому житті постійно чергуються радість і скорбота, біль і насолода, сміх і плач, щастя і печаль. Іншого шляху немає. Навіть природа так живе, постійно тужачи і страждаючи. Перш ніж квітці розцвісти і зів’янути, має розпуститися бутон, і це завжди боляче. Жінка, перш ніж народити дитину, кричить від болю.

Біль і радість завжди йдуть рука об руку. У житті не можна без болю. І єдиний вихід тут – «подружитися», змиритися з ним, «проковтнути» те, чого не виправити, і зрозуміти, що попереду – шлях твого батька, діда, матері, бабусі, усього роду людського, шлях мільйонів. Усі страждали, і я страждаю і страждатиму. І ти страждаєш. Ми страждаємо знову і знову. Важливо тільки, з яким результатом, що вийде з наших страждань. Важливо, щоб страждання були не марними, а корисними для душі. А просто плакати від болю – це безвихідь. Страждання повинне призводити до чогось прекрасного, до любові і близькості з оточенням.

У мене були сусіди, які не розмовляли один з одним багато років. Один з них помер, і тепер, коли я бачу іншого, мені так і хочеться сказати (зрозуміло, я цього не роблю, бо у відповідь можу почути щось різке і неприємне): «Ну що, тепер ви з дружиною задоволені, коли він помер? Весь цей час ви з ним не розмовляли. І от він помер. Що ж тепер? Життя прожили, а так і не змогли осягнути найбільшу таємницю на землі на ім’я Любов».

Любов, єдність, дружба, обійми, поцілунок – усе це таємниця. Як казала одна жінка після смерті чоловіка: «Він був нестерпним – дуже грубим, запальним, нервовим. Але важка хвороба перетворила його на лагідну овечку. І я знову полюбила його, бо і він полюбив мене через свій біль». Біль пом’якшує.

Проте буває і навпаки – людина «твердне» у своєму стражданні. У всіх по-різному. Деякі люди, страждаючи, стають різкими, холодними, а деякі, навпаки, лагідніють і стають як діти. Це таємниця. Кожна душа – таємниця. Не знаю, як у тебе, але мене біль гамує і якоюсь мірою виправляє.

Немає відповіді на питання, чому існує біль. Важливе інше: щоб він був на користь. Тому не ображайтеся, якщо людина в горі скаже вам щось неприємне. Просто будьте поруч, підтримуйте, любить її, і в якийсь момент вона сам поділиться з вами своїми почуттями.

Одного старця на Афоні якось запитали:

– Отче, а тобі теж буває погано?

І старець відповів:

– Так, буває. А чому ні, чадо? Хіба я не такий, як усі? Як вам буває погано, так і мені.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)