Свобода і відповідальність

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Є в нашому житті питання найголовніші, найважливіші, якщо можна так сказати – стратегічні, тобто такі, не відповівши на які не можна зрозуміти, навіщо людині взагалі жити на цій землі. Таке питання про сенс життя, бо безглузде життя просто не може тривати хоч би тому, що воно має бути якось теоретично виправданим. І це зовсім не проблема дозвільних нероб, яким нікуди сили свої прикласти. Це проблема будь-якої серйозної людини, якій небайдужа власна доля, доля дітей своїх, та й доля усього людства і перспективи життя на нашій планеті.

Коли питання про те, навіщо жити, знаходить своє вирішення в «впевненості у невидимому» (Євр. 11:1), тобто у вірі в Бога, тоді виникає наступне, тактичне питання: як жити, тобто що ж таке зробити, щоб здійснити задум мого Творця про мене, створеного? Іншими словами: яка воля Божа про мене грішного? На практиці – це завжди проблема вибору, яку щодня ставить перед нами наше буденне життя: створити сім’ю або стати ченцем, піти в гості або почитати житія святих, кинути обридлу рутинну роботу і зайнятися чимось більш осмисленим і «духовним» або нести свій хрест далі?

Нехтувати цими тактичними питаннями, не звертати на них уваги, вважати їх безглуздою і шкідливою рефлексією можна тільки тоді, коли душа померла або коли совісті зовсім не залишилося. Жива людина, що кається, природно заклопотана тим, «що потрібне для твого миру» (Лк. 19:42) і чого Бог хоче від неї не взагалі в цілому, а в кожен конкретний момент життя.

Усі ці проблеми виникають через те, що людина – не бездушний механізм, а створена за образом і подобою Божими і через це наділена властивостями, властивими Самому Господу. І перша з таких властивостей – свобода. Людина вільна у своєму моральному виборі майже так само, як вільний Бог. Вона вільна поступати всупереч своїм бажанням та інстинктам. Вона може вільно вибирати навіть між життям і смертю, бо Сам Бог запропонував їй такий вибір: «Життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої» (Втор. 30:19).

І виходить, що всякий вибір, як стратегічний так і тактичний, – це завжди вибір між життям і смертю, бо малі вчинки можуть мати неждано великі наслідки, а кожне, навіть нікчемне, слово може стати причиною рокових змін, «бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:37). Апостол Петро просить Господа дозволити йому йти по воді, тобто зробити те, що звичайним людям не властиве. І Господь каже йому: «Прийди!» Але недаремно Він попереджає Своїх учнів: «Хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього» (Лк. 14:28,29). Чи вичислив апостол Петро витрати раніше свого ривка за борт у пучину хвиль? Чи готовий він був винести всі наслідки свого рішучого кроку? Чи пам’ятаємо і ми з вами, коли намагаємося змінити своє життя, попередження апостола Павла, який писав своїм учням в Ефес: «Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі» (Еф. 5:15)? Чи чинимо ми за його закликом?

Немає волі Божої на те, щоб загинув хоч би «один з малих цих» (Мф. 18:14), як і не було Його благої волі на те, щоб похмура пучина поглинула маловірного апостола. Наш Господь і справді не хоче смерті грішника, але – «щоб грішник навернувся від путі свого і живий був» (Єз. 33:11). Важливо тільки самому цьому грішнику не забувати, що повнота свободи, що дарована Господом, припускає і повноту відповідальності за свої вчинки і спонукання.

Найлегший спосіб захистити апостола Петра від небезпеки втоплення в бурхливому Тиверіадському озері – заборонити йому покидати корабель. Але Господь не робить цього. Він лагідно і коротко каже Своєму учневі: «Прийди!»

Найлегший спосіб врятувати свою дитину від згубного впливу вулиці – замкнути її вдома, або – прикувати наручниками до батареї парового опалювання, викинути телевізор, годувати її овочевими салатами і читати вголос Псалтир. Чи виросте при такому вихованні святий? Навряд чи. І лише тому, що святість – це вільний вибір вільної людини, а наш Бог – не насильник, а Вседержитель.

Заборони Господь Своєму апостолові стрімголов кинутися в пучину хвиль, і Петро ніколи б не став тонути. Зате ніколи б не виринув з глибини його душі, що миттєво повірила, молитовний крик: «Господи, спаси мене!» (Мф. 14:30). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 9 неділя після П’ятидесятниці