Збирайте скарби на небі

У Євангелії від Матфея, у Нагорній проповіді, Ісус каже учням Своїм: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:19-21).

У життєписі св. Лаврентія – диякона, що жив у Римі і прийняв мученицьку смерть у 258 р., є чудове місце. На питання римського чиновника: «Де ваші скарби?» (а в Римі були багаті християни) – він показав на вдів і сиріт, яких у цей час годували в храмі, і сказав: «От наші скарби». Це дуже хороша ілюстрація до того, що є скарбом для християнина.

Скарб на небі – це скарб у Бога, бо небо в Біблії – завжди синонім слова «Бог». Скарб у Бога – це насправді Сам Бог. Адже для людини світської скарб земний – гроші, золото, становище в суспільстві і т. д. – в якийсь момент може стати богом. Для людини духовної – навпаки, Бог стає скарбом. Це завжди результат духовного росту, що відбувається поступово. І для світської, невіруючої людини гроші і взагалі скарб земний, у чому б він не полягав, богом стає не відразу, а непомітно, але в якийсь поворотний момент життя це раптом виявляється. І людина вражається: вона ніколи не думала, що шукає скарб на землі, що віддана грошам, як богові. Так само і людина віруюча до якогось моменту свого життя не підозрює, що Бог – її скарб, і виявляє це знову-таки досвідченим шляхом.

Скарб у Бога і скарб, який є Сам Бог, – це те, що людина має ен крипто – «таємно», тобто в глибинах своєї душі. Це не та релігійність, яка декларується, причому не лише іншим, але навіть самому собі. Врешті-решт, не має значення, кому ми заявляємо про те, що віримо: людям, що нас оточують, або самому собі – все одно це буде лише заява про віру. Ні, віра справжня в якийсь момент окрім усіх декларацій і заяв відкривається в нас, у глибинах нашого «я».

«Не віддавай серце мамоні» (у Синодальному перекладі: «Не можете служити Богові й мамоні»), – каже Христос (Мф. 6:24). Роздумуючи над цим місцем, не можна не згадати вірш з 61-го псалму: «Коли багатство примножується, не віддавайте йому серце» (Пс. 61:11). Розуміти це місце можна двояко. З одного боку, не прив’язуйся до багатства, а з другого – коли багатство йде до тебе, не бійся його, не квапся його позбутися, не прагни бути бідним, бо якщо всі будуть бідними, то хто допомагатиме їм, хто робитиме Божу справу?

Не прикладайте до багатства серця. А прикладене до багатства серце чи ні – це відкривається при якихось важких обставинах, при повороті долі, далеко не відразу. Ні в багатстві, ні в одязі, ні в їжі, ні в інших світських благах спочатку нічого поганого немає, і ніде в Писанні не говориться, що гроші самі по собі – зло. А от сріблолюбство – це вже зло. Тому поворотним, кардинальним, головним буде питання про те, що ми вважаємо своїм скарбом.

Далі Ісус каже: «Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде». (Мф. 6:22,23).

Що це означає: чисте або, навпаки, нечисте око? У слов’янському тексті цей вираз переданий дещо зрозуміліше, ніж в українському: «Якщо око твоє буде просто, то тоді все тіло твоє буде світле. І якщо око твоє буде погане, то і тіло твоє буде темне». Слово, яке в Синодальній Біблії перекладене як, «чисте (око)», а в слов’янській як «просте», – це грецьке aplous. У класичній грецькій мові, мові Софокла і Еврипіда, воно якраз і означає «простий» – слов’янський переклад точний. Зрозуміло, що автори слов’янського перекладу, знаючи грецьку мову за текстами класичних авторів, у тому числі за Еврипідом, переклали цей вираз як «око просте». «Простий, чесний, простодушний» – приблизно так можна перекласти це слово в грецькому тексті класичної епохи. Але якщо ми подивимося, що означає прикметник aplous у новогрецькій мові, то побачимо, що це вже не «простий», а «щедрий»; це слово і похідні від нього в грецькій мові Середньовіччя і Нового часу вживаються саме в значенні «щедрий». І в грецькій Біблії, у перекладі Притч Соломонових, єврейському слову «благословенний» відповідає якраз прикметник aplous, який у слов’янській Біблії зазвичай перекладається як «простий», а в українській – як «чистий». Слова «благословення», «благословенний» зустрічаються тут у наступному контексті: «Благодійна душа буде насичена, і хто напуває інших, той і сам напоєний буде. Хто утримує в себе хліб, того кляне народ; а на голові того, хто продає, – благословення» (Притч. 11:25,26).

Значить, знову йдеться про щедрість. Якщо ж говорити про іменник з цим коренем (aplotes), то він вживається кілька разів саме в значенні «щедрість». І тоді не можна не згадати, що в книзі Товита оку людському приписується саме така якість, як щедрість: «Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню» (Тов. 4:7).

Тут йдеться не про простий або чистий погляд, а саме про щедрий погляд, про щедрість. Слід сказати, що вирази «щедре око» і «скупе око» є вже в П’ятикнижжі: «Бережися, щоб не ввійшла в серце твоє беззаконна думка: “наближається сьомий рік, рік прощення”, і щоб від того око твоє не зробилося немилостивим до убогого брата твого, і ти не відмовив йому; бо він заволає проти тебе до Господа, і буде на тобі великий гріх; дай йому, і коли будеш давати йому, не повинно сумувати серце твоє, бо за те благословить тебе Господь» (Втор. 15:9,10). «Сьомий рік» – це рік, коли належало простити всі борги, і люди частенько міркували так: якщо перший рік йде, то я сміливо можу дати в борг – за шість років я встигну забрати свій борг, а якщо йде шостий рік, то можу не встигнути стягнути з боржника – і тоді плакали мої грошики. Тому чим ближче був сьомий рік, тим більш неохоче люди давали в позику. От про що йде мова у Второзаконні.

Тут знову говориться про щедрість і стосовно поняття «щедрість» обов’язково вживається словосполучення «око твоє». Значить, і в Нагорній проповіді це місце слід було б перекласти так: «Якщо твоє око щедре, то все тіло твоє буде чисте, і якщо твоє око скупе, то все тіло твоє буде темне».

Дійсно, саме скупість занурює нас у пітьму і саме щедрість виводить нас з цього стану внутрішнього затемнення. Таким чином, милостиня є не просто прояв нашої любові до ближнього, але містична робота, без якої і поза якою ми просто не можемо бути християнами. Збираючи скарби на небі, ми не можемо не допомагати іншим, не можемо не давати милостиню, не можемо шкодувати нашого багатства. Бо як тільки ми починаємо його шкодувати, світло усередині нас починає тьмяніти і гаснути, причому для нас самих спочатку непомітно. Ми довго не помічаємо, як гасне в нас це світло, але потім раптом опиняємося в пітьмі. Тому, збираючи свій скарб на небесах, у Бога, ми повинні керуватися принципом, сформульованим у 33-му вірші, де Ісус каже: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33).