Міф: Старий і Новий Завіти пропонують зовсім різні образи Божі

Господь Вседержитель. Мозаїка храму св. Софії Константинопільскої

Міф: Іноді кажуть про те, що Бог у Старому Завіті гнівний і суворий, а в Новому Завіті зовсім інший – добрий і люблячий. Деякі древні єретики (такі, як Маркіон) створювали цілі віровчення, що виходять з цієї тези. У наші дні багато хто приймає її, не замислюючись, просто тому, що вони десь це чули. Але чи має ця теза відношення до реальності?

А насправді: Стосунки Старого і Нового Завіту – це стосунки спадкоємства, а не розриву. В обох Завітах до людей звертається один і той же Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа.

Ми дійсно можемо помітити різницю в образі Божому в різних біблійних авторів, і це не повинно нас бентежити. Священне Писання – це свідоцтво Божого народу про Бога (не завжди пряма мова Бога), і це свідоцтво змінюється в міру того, як люди зростають у пізнанні Бога. Одкровення поступово відбувається в історії – у міру того, як розвивається здатність людей його вмістити. Люди дізнаються все більше і більше про Бога, їх уявлення про Нього стають усе більш точними, але це завжди один і той же Бог.

Уся старозавітна історія веде до однієї мети і завершення, коли сам Бог приходить на землю в особі Ісуса Христа. Звичайно, це нечуваний, радикальний поворот в історії спасіння – люди дізнаються те, про що не могли і здогадуватися, – але в Ісусі Христі відкривається не якийсь інший Бог, а той же самий Бог старозавітних патріархів і пророків.

Господь Ісус Христос постійно вказує на Священне Писання Старого Завіту як на слово Боже, що провіщає Його прихід: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене» (Ін. 5:39), Він постійно звертається до цих Писань як до авторитетного джерела, наприклад, у суперечці з фарисеями (Мф. 22:29) і відкриває апостолам «розум до розуміння Писання» (Лк. 24:45).

У Старому Завіті часто говориться про любов Божу, і багато слів пророків передбачають Новий Завіт. Бог уклав Завіт з людьми, зі Своїм обраним і улюбленим народом: «Здаля явився мені Господь і сказав: любов’ю вічною Я полюбив тебе і тому простяг до тебе благовоління» (Єр. 31:3). Його любов вічна і незмінна: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15).

Але люди, на жаль, відкидають любов Божу, зневажають Його закон, відкидають Його заповіді, нехтують Ним заради бездушних ідолів. У пророка Осії Бог порівнює Себе з ображеним, висміяним, зрадженим, але все одно люблячим чоловіком гулящої дружини, яка повертається до нього з розкаянням, і він приймає її, як пізніше, в євангельській притчі про блудного сина, батько приймає недолугого сина.

Священне писання Старого Завіту оплакує гріховну завзятість людей, через яку вони накликають на себе тяжкі біди: «Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: “не підемо”» (Єр. 6:16).

Але якщо люди приходять до Бога з покаянням, Він охоче і радісно прощає їх: «Згладжу беззаконня твої, як туман, і гріхи твої, як хмару; звернися до Мене, бо Я відкупив тебе» (Іс. 44:22). Про Боже прощення старозавітні пророки говорять у найтепліших і найвтішливих словах: «Бо це для Мене, як води Ноя: як Я поклявся, що води Ноя не прийдуть більше на землю, так поклявся не гніватися на тебе і не дорікати тобі. Гори зрушаться і пагорби захитаються, – а милість Моя не відступить від тебе, і завіт миру Мого не похитнеться, – говорить Господь, Який милує тебе» (Іс 54:9,10).

Бог Старого Завіту – той же, що і Бог Нового, «Господь, Бог чоловіколюбний і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний» (Вих. 34:6).

Але Писання – і Старого, і Нового Завітів – не лише утішає і заспокоює. Воно ще тривожить і турбує. Як це сформулював один проповідник, Бог «тривожить тих, хто заспокоївся, і заспокоює стривожених». Людина, що відпала від Бога в гріх, шукає щастя там, де можна набути тільки нещастя – тимчасового і вічного, людський рід – і кожен з нас окремо – сильно заблукав, ми запекло упираємося на шляхах руйнування і погибелі. І в цій ситуації, породженій людським гріхом, любов Божа набуває інший відтінок – суду і гніву, який приходить на людське (і бісівське) зло.

Гнів Божий – це не щось осоружне Божій любові, це один з її проявів. Бог опирається тому, що оскверняє і руйнує Його творіння. Лиходіям не буде дозволено лиходіяти вічно, їм доведеться зіткнутися з відплатою за їх справи. Як каже Бог через пророка, «Я покараю світ за зло, і нечестивих – за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів» (Іс. 13:11).

І в Новому Завіті, зокрема, у словах Господа Ісуса, містяться суворі застереження проти гріха: «І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну» (Мф. 5:30).

Любов Божа, яка завжди шукає тільки нашого блага і спасіння, застерігає нас від небезпеки і закликає покинути шлях погибельний. Так люблячі батьки можуть перестерігати сина-наркомана. Він може обурюватися тим, що йому здається «погрозами» і бачити в них брак любові, але насправді вони продиктовані саме любов’ю.

І любов Божа, яка застерігає, милує і рятує, сяє і в Старому, і в Новому Завітах. Але в Новому – незрівнянно яскравіше, бо в ньому ми зустрічаємо Бога, Який став заради нас Людиною.

Звідки береться цей міф?

Старий Завіт – час коли Бог взаємодіє з людьми надзвичайно грубих устоїв, повільно і поступово, через багато випробувань приводить їх до істинного пізнання. Тому в Старому Завіті ми бачимо багато людської дикості і жорстокості, яка нам, хто живе в третьому тисячолітті християнської ери, обґрунтовано здається відразливою.

Нецерковний читач Біблії часто відкриває її з низкою помилкових передумов: наприклад, люди вважають, що всі дії старозавітних героїв відбивають волю Божу або дані нам для наслідування. Це, звичайно, не так – Біблія описує реальну історію спасіння, в якій Божа благодать пробивається через товщу людського гріха.

Ключем до правильного розуміння Біблії є Господь наш Ісус Христос, саме в Ньому ми зустрічаємо Бога, і саме Він навчає нас правильному розумінню Старого Завіту. І хоча люди, як і їх уявлення, про Бога змінювалися, сам Бог – Бог Авраама, Мойсея, пророків, Господа Ісуса, апостолів, святих – залишався і залишається незмінним.

Автор: Сергій Худієв