Сила віри

«Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24), – попри явне Христове попередження багато людей, якщо не більшість, цей заклик ігнорує. У сенсі, намагається жити за законами світу цього, проте одночасно вважаючи себе віруючими людьми. У крайньому випадку релігійними. Хоча відмінності в цих поняттях їх мало цікавлять. Якщо взагалі цікавлять…

«Просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших. Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:3,4), – а це відповідь на досить поширене запитання: «Чому Бог не відповідає на наші молитви?», що часто виникає за вже згаданої ситуації: коли люди намагаються «двом господарям служити».

Не варто думати, що Бога не цікавить наш прожиток. Це твердження суперечить словам Христовим: «Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові все полічено; не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок» (Мф. 10:29-31). Та що там словам! Думка, що Богові зовсім не цікаві наші буденні справи, суперечить самому земному життю Спасителя, вже не кажучи про мету Його приходу в цей грішний світ: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16).

Ці слова, сказані Христом у приватній бесіді з Никодимом, загалом багатьом добре відомі, проте мало хто дійсно відчув їх у власному житті. Так вже вийшло, що Господа найчастіше ми починаємо шукати, закликати Його, коли нас спіткає якась невдача, горе, смертельна небезпека. На кшталт апостола Петра, коли він «почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!» (Мф. 14:30). До цього моменту він намагався впоратися власними силами. Втім, як і ми з вами.

Схожа ситуація свого часу сталася з учнями Христовими при їх невдалій спробі зцілити біснуватого юнака (див. Мф. 17:14-21). У схожій ситуації часто опиняємося і ми, коли в нас не виходить зробити начебто щось добре для наших ближніх. От ми намагаємося, а в нас не виходить… І звертаємося ми в молитві до Творця по допомогу у вирішенні цього питання, і навіть деколи самим стає цікаво, чому в нас не виходить допомагати ближнім?

«Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як. 1:16,17). Виходить, що розуміння того, що є дійсно добрим, у нас з Богом може дещо розрізнятися, бо як часто буває, «всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21). У такому схожому становищі й опинилися учні Христові, «бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу» (Ін. 12:43). Тому їх і спіткала невдача, тому і Христу довелося знову повторювати для них «ази» віри: без постійної молитви і посту неможливі повноцінні стосунки з Господом.

Без посту і молитви нас завжди тягнутимете до мамони, надбання земних статків, навіть якщо ми будемо себе заспокоювати, що це лише дбання про «найнеобхідніше». У будь-якому випадку ми будемо віддалятися від Господа. Лише постійна молитва (не «регулярна», адже регулярно можна молитися і раз на рік) і піст здатні тримати нас на близький від Бога дистанції. Настільки близький, що для нас (і саме, головне, на нас) відкриються Божі слова: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33). «Все», між іншим, має багатогранне значення, саме головне – довіритися Господові. У чому власне і проявляється віра, яка, як відомо, може гори пересувати (Мф. 17:20).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 10 неділя після П’ятидесятниці