Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх

Пророки Старого Завіту провіщали прихід Месії – Божого помазаника, того, хто принесе спасіння. До новозавітних часів очікування Його приходу стало особливо напруженим. Люди уявляли собі Месію як могутнього, переможного воїна, який покарає нечестивих язичників, що пригноблювали народ Божий, і встановить царство казкового миру і достатку. Коли Месія виявився зовсім не таким, більшість народу відкинули Його. Нам легко докоряти людям того часу, дивуватися їх невірству і жорстокосердості – але хіба люди нашого часу не проявляють тих же рис? Христос приносить Спасіння, куплене Ціною Його власної смерті на Хресті, – і багатьма воно виявляється незатребуваним. Чому?

Подивимося, про яке спасіння йде мова – і якого спасіння шукають люди. Євангеліє каже про прийдешнє Немовля, що Воно «спасе людей Своїх від гріхів їхніх». (Мф. 1:21). Це спасіння від чогось усередині нас самих – від тління, від гріха, від безумства і спротиву. Спасіння, якого, здебільшого шукали древні юдеї – і наші сучасні співвітчизники – це спасіння від чогось зовнішнього. Від надокучливих неприємних обставин, від інших людей, які чинять з нами несправедливо. Люди першого століття жили надголодь – і мріяли про месіанську епоху, коли їжі буде вдосталь; вони жили під тиранічною владою як династії Іродів, так і римських окупантів, що стояли над ними, – і хотіли, щоб Месія сильною рукою навів лад і встановив справедливіше правління. Від Месії чекали, що Він задовольнить сподівання і потреби народу – як безневинні, такі як потреба в ситості і безпеці, так і більш сумнівні – такі як потреба зневажити, нарешті, нечестивих язичників і звеличитися над ними. Втім, і це бажання легко було уявити в благочестивому ключі – хіба шанувальники істинного Бога не мають бути звеличені над поганими ідолопоклонниками? Чи не служить до образи імені Божого те, що Його народ страждає під владою нечестивих?

Коли з’ясувалося, що цього Месія не зробить, надії, що не збулися, вилилися в розчарування і навіть ненависть, крики “Осанна” змінилися криками “Розіпни Його!”. Але вже в подіях Різдва видно, що відбувається щось, що люди не чекають – і не дуже хочуть. Месія приходить у світ як Немовля в бідній сім’ї. Його Пречистій Матері не знаходиться місця в готелі. Він не приносить позбавлення від усіх бід – навпаки, Його самого треба рятувати від люті Іродової, найближчі до Нього люди не лише не отримують ситості і безпеки, але вимушені ставати біженцями.

Він явно не приносить людям того, що вони хочуть. І це дуже важливо зауважити. Спасіння несподіване – люди хочуть спасіння в категоріях цього світу – достатку, безпеки, іноді, гірше, помсти і влади, коли Бог прославить нас над нашими ворогами. Але в Бога інший задум – зробити нас святими і причетними до істинного блага. З погляду пропащої людини спасіння має полягати в тому, що її бажання будуть задоволені; Бог розуміється як засіб до отримання того, що хочемо ми. Дуже часто і майже непомітно – і в I столітті, і в XVI, і в XXI – люди оголошують своє хотіння волею Божою і бачать у Богові небесного покровителя та небесного гаранта своїх ідеалів, своїх цінностей і своїх проектів. Світські релігієзнавці, що убачають у Богу проекцію колективного “я” релігійної або етнічної групи, втілення її цінностей і очікувань, у чомусь праві – люди постійно формують свій образ Божий виходячи зі своїх бажань. І коли справжній, живий Бог стає Немовлям у Вифлеємі, вони виявляються до цього трагічно неготовими – не готові люди і зараз.

Але Бог не виконує наших бажань. Для того, щоб ми набули справжньої, вічної радості, для якої Він нас створив, ми повинні навчитися бажати іншого. Маленька дитина хоче іграшок і солодощів, але їй треба вирости і увійти до світу дорослих радощів і дорослих обов’язків. Бажання пропащої людини часто не служать для її справжнього блага. Є цинічна приказка “не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально” – і, як правило, людина, що каже таке, потребує саме того, щоб навчитися жити, а від матеріальної допомоги їй буде мало користі.

Бог хоче навчити нас жити – і перетворити нас зсередини Своєю благодаттю. Зробити нас іншими людьми – людьми, здатними сприйняти ту вічну радість, яку Він нам підготував. Спасіння, яке приносить Христос, полягає не в тому, що Бог змінює зовнішні обставини або інших людей, а в тому, що Він змінює нас самих.

У наші дні люди живуть не в приклад ситніше, безпечніше і вільніше, ніж у I столітті, але також повні обурення на обставини і на інших людей. Вони також упевнені, що це обставини та інші люди повинні змінитися – і не бачать необхідності змінюватися самим. Саме в цьому – корінь нерозуміння між світом і Церквою. Чому Церква не ополчиться на наших ворогів? Чому Церква лізе учити нас жити, замість того, щоб зробити, як ми хочемо? Відповідь, яку можна відразу дати, буде дещо бентежною – бо сам Христос не збирається робити, як ви хочете. Бо вам це було б не на користь.

Христос приходить не для того, щоб змінити інших людей, або обставини навколо нас, якими ми невдоволені. Він приходить, щоб змінити нас самих. Ми повинні змінитися – змінити свої погляди і переваги, цінності та ідеали, головні цілі в житті і повсякденні вчинки. Тоді ми побачимо, як витягнути скалки з чужих очей – але не раніше. Безглуздо задаватися питанням “як би мені пристосувати Христа до моїх цілей, спрямувань, ідеалів та інтересів”. Єдине питання, яке має сенс це – “Господи, що повелиш мені робити?” (Діян. 9:6).

Автор: Сергій Худієв