Наше місцезнаходження

«Весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19), – і з цією біблійною аксіомою більшість людей погодяться. Дехто навіть намагатиметься якимсь чином виправити це зло. Втім, це часто призводить до ще більшого зла… У чому ж річ? Адже багато людей дійсно щиро намагалися (і намагаються) подолати зло у світі, принаймні, якийсь його прояв (прояви), проте зазнають невдачі.

«Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване… Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, – все це зло зсередини виходить і оскверняє людину» (Лк. 17:9, Мк. 7:21-23), – таку відповідь дає Біблія на це вкрай серйозне запитання. Людина духовна зіпсута, вона сама є носієм зла і тому не може виправити зло, що панує у світі.

«І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5), – от який лікувальний рецепт пропонує всім нам Господь. Сенс «рецептури» простий: вилікуйся сам, і тоді знатимеш як допомогти іншим. Здавалося б, все ясно і просто, проте в реальності все виглядає не так райдужно як би хотілося нам…

«Хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?» (Мф. 6:27), – з чимось схожі наші власні намагання стати хоча б на дрібку кращими без Божої допомоги. Навіть не намагайтеся, бо «для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10:27). А також це «можливе віруючому» (Мк. 9:23), як це зауважив Спаситель батькові біснуватого отрока. Адже віра, як відомо, може горе пересувати (див. Мф. 17:20).

Але варто зазначити, пересунути гору (втім, як і зробити людину кращою) здатен лише Бог, а віра наша дає нам можливість лише взяти в цьому участь, стати учасниками дійства, а не справжніми його ініціаторами. Не більше того. Про це й забули учні Христові, які марно намагалися вигнати біса із сина нещасного батька (див. Мф. 17:16).

«Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як. 1:16,17), – цю біблійну істину ми повинні постійно нагадувати собі. Першим завжди є Господь, а ми лише можемо долучитися до Його роботи, стати учасниками дива преображення цього світу. При чому це не наша заслуга, а обов’язок, як про це нагадував учням Христос: «Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10).

І це в жодній мірі не сеанс жалюгідного самоприниження, це лише нагадування простого, але одночасно вкрай важливого факту нашого місцезнаходження відносно Бога. Лише тримаючи це в пам’яті, ми зможемо знати справжню ціну своїй вірі, а також зможемо прилучитися до Божого плану з відновлення цього світу. Тобто зробити його хоча б дрібку кращим.

Редакція сайту

Усе по темі: 10 неділя після П’ятидесятниці


Ваш коментар: