Дитяча віра

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

На незліченних іконах Пресвятої Богородиці Мати Божа найчастіше зображується з Богонемовлям на руках, і тільки одна богородична ікона виявляє нам картину зворотну: Спаситель Христос дбайливо і ніжно тримає на руках душу Пріснодіви. Це – ікона Успіння Богородиці.

Адже так буває і в житті простих грішних людей. Коли діти ще маленькі, коли вони слабкі і беззахисні, батьки не сплять ночами, носять своїх чад на руках, колишуть, обіймають і захищають їх. Але настає час, старіють батьки, залишають сили їх дряхліючі тіла, і тоді вже не сплять ночами діти, тоді приходить їх черга «носити тягарі» (Гал. 6:2) своїх матерів. «Усьому свій час, і час усякій речі під небом: час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; час плакати, і час сміятися» (Еккл. 3:1-4).

Усі ми, заручники цього часу, усі ми, поневолені старістю, неміччю тіла, усі ми, раби смерті, проводжаємо сьогодні у вічність Ту, Яка Своїм упокорюванням, Своєю невимовною тихістю, Своєю лагідністю і чистотою кожному з нас дала можливість вирватися з невблаганного полону часу і стати причасниками Вічності. Після Її життя, після Її земного подвигу дитяча душа кожної людини, ми віримо, буде з такою ж ніжністю, з такою ж любов’ю зустрінута на порозі Вічного Життя Її Сином і нашим Богом. Аби лише нам встигнути за короткі дні нашого земного життя стати такими, якими хотів нас бачити Спаситель. «Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:3), – каже Він. А це означає лише одне: доки ми живемо, доки старіє наше тіло, душа повинна ставати все чистіше, все легше, усе молодше, поки, нарешті, не стане такою, якою і повинна вона бути у Вічному Царстві чистоти і любові. І тоді, за словом пророчим, «повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його» (Еккл. 12:7).

Дорослій, досвідченій життям людині не так вже легко довіряти Богові, не так вже легко любити Його, навіть коли усе в житті йде як задумано, коли жодна спокуса, жодна пристрасть не випробовують її довіри, не перевіряють її любові. Доросла людина знає, як невірне щастя, їй відомо, як мінлива удача, і навіть у хвилини спокою жахається і страшиться її душа, чекаючи ще невідомої, але неминуче прийдешньої скорботи. Дорослий зважує і відміряє. Дорослий прикидає і обчислює, він дме на воду, бо не раз і не два обпалювався на молоці. Немовля – приймає життя без випробування, без очікування каверзи. Так, як це робила юна Марія, Яка у відповідь і на архангельський заклик, і на пророцтво Симеонове, що обіцяло Їй меч, який «душу пройме» (Лк. 2:35), відповідала упокореним: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38).

От мужність дитячої віри, яка не убоїться випробувань, скорботи, осміяння натовпу і самого меча, що душу пройме, бо довіряє Тому, без Чиєї благої волі і волос не впаде з голови. От упокорювання, якому відома, якому бажана тільки одна воля: «Що скаже Він вам, те зробіть» (Ін. 2:5). Це упокорювання і ця вірність не покидали Її і в оточенні римської солдатні біля підніжжя Голгофи, і серед натовпу галилеян, коли з вуст Її Сина прозвучали слова, правду яких понесе не всяка мати: «Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої? І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя» (Мф. 12:48-50).

Мати Христа – Подавця життя, не могла померти, але перейшла з життя тимчасового в Життя Вічне тільки тому, що упродовж усього Свого нелегкого життя зуміла зберегти дитячу довіру Богові, ту саму довіру, з якою вона колись хоробро вступила на круті сходинки Єрусалимського Храму, що ведуть у Святе Святих. Вона дійшла до Святилища, Вона пронесла Свою дитячу віру до самої труни, яка стала для Неї, першій з людей, місцем блаженного Успіння, місцем спокою і благодаті. І якщо ми хочемо, щоб і наша смерть стала таким же блаженним успінням, про яке Церква просить Свого Засновника, тоді і молитися нам слід лише про одне: поверни нам, Господи, чистоту і щирість віри немовлят, «бо таких є Царство Небесне» (Мф. 19:14). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці