Христос помер за гріхи наші

Ми весь час бачимо, як люди засуджують один одного. Ми самі цим постійно займаємося. Ми відчуваємо гнів і обурення, коли бачимо чуже беззаконня, і розуміємо, що такі злі справи заслуговують кари.

Біблія підтверджує цю нашу інтуїцію – звичайно, зло заслуговує покарання. Беззаконня має бути засуджене. Лиходії повинні зіткнутися з наслідками своїх гріхів. Як каже Бог через Пророка Ісаю, “Я покараю світ за зло, і нечестивих – за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів” (Іс. 13:11) Вже за часів Старого Завіту люди пристрасно чекали суду Божого, коли язичники, що зневажали народ Божий, будуть, нарешті, покарані.

Але Бог вже тоді відкрив людям несподівану істину – коли з’явиться суд Божий, вас це може зовсім не обрадувати. Ви бачите себе обуреними позивачами, які вимагають справедливого покарання ваших ворогів і кривдників? Це помилка. Ви будете не позивачами, а відповідачами на цьому суді. Це важко переварити, але це так.

Замислюємося ми про це чи ні, але кожного разу, коли ми ставимо комусь щось у провину, ми виходимо з однієї важливої істини. Люди осудні. Люди зобов’язані поводитися певним чином, вони винні, якщо так не поводяться. Але звинувачуючи інших, ми визнаємо, що ми самі – осудні. Апостол Павло пише в Посланні до Римлян: “Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш” (Рим. 2:1)

Ми охоче засуджуємо брехню, ненависть, пожадливість або безсердечність в інших – тобто прекрасно знаємо, що це щось погане і заслуговує засудження. Але це означає, що ми самі винні, коли чинимо так само.

Суд Божий над людськими гріхами прийде і на наші гріхи – я і ви відповідальні за свої вчинки, наше беззаконня не менше, ніж беззаконня інших людей, гідні засудження. Так, нам здається, що наші гріхи незначні і простимі, у той час, як гріхи інших людей – особливо тих, хто нам не подобається – дійсно гідні засудження. Але інші люди точно такої ж думки про свої гріхи – вони вважають, що їм можна, що це не гріхи, що в них є поважні причини, що їх довели інші люди або обставини, що, врешті-решт, їх гріхи незначні в порівнянні з гріхами інших людей – справжніх нечестивців і лиходіїв. Мало хто вважає себе винним – навіть найжахливіші масові вбивці вважали, що вони, загалом, непогані люди, вимушені діяти у важких обставинах.

Якщо ми вважаємо себе хорошими людьми, це нас не врятує. Усі вважають.

І от отримання рятівної віри в Христа починається з визнання – я згрішив. Я винен. Якщо я зараз з’явлюся перед судом Божим, я буду засуджений.

Психологи додають масу зусиль, щоб позбавити людей від відчуття провини. Але в нас проблема не з відчуттям – у нас проблема з реальністю провини. Ми об’єктивно, незалежно від наших почуттів, винні. Ми потребуємо позбавлення від засудження.

І перше, що для нас здійснює Христос – це забирає цей тягар провини. “Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу” (Ін. 1:29).

Коли апостолові Павлу треба виразити усе благовістя в кількох словах, він каже: “Звіщаю вам, браття, благовістування, яке я благовістив вам, яке ви і прийняли, в якому і утвердилися, яким і спасаєтеся, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовістив вам, коли тільки не марно увірували. Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням” (1Кор. 15:1-4)

Як каже Пророк, “але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас” (Іс. 53:5,6) Якщо ми перебуваємо в Христі через покаяння і віру, наші гріхи повністю спокутуються Його смертю.

На ваги правосуддя з одного боку лягають усі наші гріхи, а з другого… що? Наші добрі справи? Де ж ми їх візьмемо? Але якщо і візьмемо, вони мало чим допоможуть – адже добрі справи це не щось додаткове, не наднормова робота, це щось, що ми в будь-якому випадку мали робити.

Якщо я винен, мені безглуздо виправдовуватися на суді тим, що подавав жебракам або переводив літніх жінок через дорогу. Це дуже добре, що я так чинив, але як це знищує мій злочин? Нас може врятувати тільки те, що на ваги правосуддя проти наших гріхів ляже досконала праведність – і в той же час здійснене спокутування наших гріхів. Праведність Ісуса Христа і здійснене Ним Спокутування.

Якщо ми підкоримося Ісусу Христу як Господу і довіримося Йому як Спасителю, то спасіння, виправдання, примирення з Богом належить нам. Ми згрішили, але в нас є Заступник, праведність якого набагато, значно більша наших гріхів.

Як каже апостол Павло: “Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас” (Рим. 8:33,34).

Автор: Сергій Худієв