Християнство – це путь

Якщо звернутися до притчі про багача і Лазаря, то легко зрозуміти, що багатий, про якого тут говориться, не робив нічого поганого. Він, наприклад, міг би прогнати Лазаря від своїх воріт, але не зробив цього. Він дозволив Лазарю лежати біля воріт, просити милостиню, живитися об’їдками і т. д. Але він і не зробив для Лазаря нічого доброго. Не роблення зла ще не є добро. Коли ми про це забуваємо, то як би автоматично перестаємо бути християнами.

Християнство – це путь. У книзі Діянь святих апостолів у Синодальному перекладі кілька разів зустрічається слово «вчення» – вчення, яке проповідують апостоли. Але якщо узяти слов’янську Біблію, де Діяння святих апостолів перекладені хоча і надзвичайно складною мовою, але дуже точно, то виявиться, що там слова «вчення» немає. Там є слово odos – «путь». Це якраз те, про що говориться в Нагорній проповіді. Християнство, повторю, не є доктрина, система або теорія. Християнство – це путь, яким слід пройти. Не пройшовши ним, не можна бути християнином. І далі в Нагорній проповіді, після 13-го вірша 7-го розділу, Ісус показує нам два путі: один – путь праведника, другий, – грішника. Це теж дуже старий біблійний образ. От ці вірші: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх».

Про два путі каже нам 1-й псалом: «Бо знає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине» (Пс. 1:6).

Чудові вірші, з яких ясно, що не найнечестивіші загинуть, загине путь нечестивих. Це означає, що в якийсь момент виявиться, що в нечестивих немає дороги, що вони опинилися в безвиході. І тоді вони неодмінно з цієї безвиході стануть шукати вихід і знайдуть його врешті-решт на путі праведників.

Та сама думка міститься вже у Второзаконні. На останніх сторінках П’ятикнижжя йдеться про два путі. Мойсей каже: «Ось, я сьогодні запропонував тобі життя і добро, смерть і зло. Я, які заповідаю тобі сьогодні, любити Господа Бога твого, ходити усіма путями Його і виконувати заповіді Його… Якщо ж відвернеться серце твоє, і не будеш слухати, і заблудиш, і станеш поклонятися іншим богам і будеш служити їм, то я сповіщаю вам сьогодні, що ви загинете і не пробудете довго на землі… У свідки перед вами прикликаю сьогодні небо і землю: життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої» (Втор. 30:15-19).

Такі ці путі: путь життя і путь смерті, путь погибелі і путь подальшого процвітання. Про два путі каже не лише Біблія, але і грецькі філософи. Ксенофонт, сучасник Сократа і його учень, що залишив серед своїх творів «Спогади про Сократа», теж міркує про два путі – путь праведників і путь нечестивців. Можна навести багато місць з книги Притч Соломонових, з книги Премудрості Ісуса, сина Сирахового, де саме про путі – вузький і широкий – каже Бог. Але ніде в Старому Завіті немає образу воріт. Зате в грецького філософа Кебета, майже сучасника Нового Завіту, є такий образ. Кебет каже: «Бачиш ці ворота і маленькі дверцята, і перед ними зовсім трохи народу? Це дорога, яка веде до істинного знання». Небагато входять у вузькі ворота і небагато входять у маленькі дверцята. Для грецького філософа це двері, що ведуть до істинного знання, а для Ісуса – до істинного життя, до правди, до Бога, до спасіння.

У Євангелії від Іоанна Ісус каже: «Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться» (Ін. 10:9).

Значить, ці ворота – знову-таки не щось, а Хтось. Вузькі ворота – це Сам Христос, Який каже: «Я є двері» і далі – «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). Тому путь, який пропонує нам Ісус, – це Він Сам. Отже, поза нашою особистою зустріччю з Христом не може бути християнства, з якого доктрини все одно не виходить, як би цього нам іноді ні хотілося. Християнство здійснене тільки як особиста зустріч з Людиною з Назарету на ім’я Ісус. Поза цим в якийсь момент життя ми неодмінно виявимося на порозі повного духовного краху. У цьому сенсі християнство, на відміну від будь-якої філософської теорії, не інтелектуальне, а реальне.

Це добре зрозумів Л.П. Карсавін у роки свого мучеництва в таборах. Хворий старик, він виявився на тюремних нарах – і не здався, і не зламався. Усе життя він писав про християнство, вивчав і досліджував його, але коли настав момент бути християнином, він зрозумів, що християнство – це не теорія, а путь, яким слід йти. Зрозумів і пройшов ним – подібно до мучеників перших віків, подібно до тих, кого ми шануємо як святих і чиї імена носимо.

Карсавін Лев Платонович (1882-1952)

Усі ми, люди XX століття, звикли мислити теоріями, доктринами, системами. Перейти від такого способу мислення до життя в Христі нам дуже важко. Але це завдання для кожного. Завдання, рішення якого часто не дається. Завдання, що полягає в тому, щоб жити, а не дивитися на життя зі сторони.