Десять Ісусових чудес

У 8-му і 9-му розділах Євангелія від Матфея розповідається про десять чудес, які здійснив Господь. Це зцілення прокаженого, сина або слуги сотника, тещі Петрової, багатьох біснуватих, утихомирення бурі, зцілення гадаринських біснуватих, розслабленого, кровоточивої дружини і дочки Іаїра, двох сліпих і біснуватого сліпого.

Зазвичай у сучасних виданнях Нового Завіту ці два розділи так і названі – «Десять чудес». Але чому саме десять? У невеликому трактаті «Перке авод» («Повчання отців»), який друкується зазвичай разом з юдейським молитвословом, сказано: «Десять чудес було створено для прабатьків наших в Єгипті, і десять – на морі». І далі: «Десять чудес сталося для прабатьків наших у Храмі».

Таким чином, для підготовленого читача, людини живої юдейської традиції, десять чудес – це щось найтіснішим чином пов’язане з присутністю Божою. Бог виражає Себе як у біблійному тексті, так і в Храмі Господньому через десять чудес. Отже, євангельська розповідь про десять чудес – це розповідь про повноту Божу, яка явлена в Ісусі, є присутньою в Ньому Самому, у Його діях і проповідях.

З цих десяти чудес виберемо одне, найбільш схоже на чудеса Старого Завіту, – утихомирення бурі.

Апостоли пливуть разом з Ісусом човном через море Галилейське. Починається буря, і Спаситель, що було заснув, встає і утихомирює її. Настає велика тиша, як кажуть євангелісти. Побачивши переляк учнів, Ісус запитує: «Чого ви такі боязкі, маловіри?»

Ісус утихомирює бурю, Джеймс Тіссо

Ці слова живо нагадують старозавітне «Не бійся». З’являючись людині, Бог означає Свою присутність серед людей саме цими словами: «Не бійся». «Не бійся», – каже ангел Гедеону. «Не бійся», – каже ангел Йосифу, Аврааму, Ісааку, Якову. У Старому Завіті ми знайдемо десятки місць, коли Бог, Який з’являється людині, звертається до неї саме так: «Не бійся».

Ісус спить під час бурі. Човен розгойдується під вітром. Але в грецькому тексті Євангелія «буря» позначена словом сейсмос – «землетрус на воді», якщо можна було б так би мовити українською. «На морі почався сейсмос», – каже євангеліст. Цей «землетрус», подібний до того, в якому Господь з’являється Мойсею і його одноплемінникам у пустелі, на горі Синай (книга Вихід, роз. 19). Цей «землетрус» подібно до того, як було при з’явленні Бога Іллі. Бог каже пророкові: «Вийди і стань на горі перед лицем Господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори і розтрощує скелі перед Господом, але не у вітрі Господь; після вітру землетрус, але не в землетрусі Господь; після землетрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого вітру». (3 Цар. 19:11,12). Якщо порівняємо грецьку Біблію з єврейською, у першій знайдемо додаток: «І тут Господь». Значить, «віяння тихого вітру» – Господь. У цій тиші Ісус виявляє в Собі повноту Божу.

Звичайно, мова тут не лише про плавання через море Галилейське, а про всяке «плавання» життям, бо на містичному рівні море – це наше життя, наш світ, в якому, як нам часто здається, Ісуса як би і немає – Він спить – серед наших тривог і хвилювань. Але варто тільки звернутися, і Він тут, і Він допомагає.

Розповідь закінчується питанням: «Хто Цей, що і вітри, й море слухають Його?» Питання буде багаторазово повторене в Євангелії від Луки. У 7-му розділі, після того, як Ісус прощає грішницю, люди вигукують: «Хто Він, що й гріхи прощає?» І далі, у 9-му розділі, в Ірода виникає те саме питання: «Хто ж Цей, про Кого я таке чую?». У Євангелії від Матфея аж до 16-го розділу, до сповідання Петра, не відпускає питання: хто Він, ця Людина, Яка утихомирила бурю, Яка явила Себе у великій тиші, що несподівано настала після бурі?.. Не випадково ми почали розмову саме з цього дива – утихомирення бурі (хоча в Євангелії воно п’яте в числі десяти чудес), бо воно понад усе пов’язує десять чудес Євангелія від Матфея із старозавітним оповіданням.

Перше ж диво з цих десяти – зцілення прокаженого. У Старому Завіті з усіх хвороб найчастіше згадується саме проказа. Саме з нею пов’язана більшість ритуальних заборон, саме це захворювання вважалося невиліковним і небезпечним для оточення. Сучасна наука дійшла висновку, що проказа не таке заразливе захворювання, як думали раніше, але люди стародавнього світу і навіть середньовіччя жили, загіпнотизовані страхом заразитися нею.

Прокажений приходить до Ісуса і вимовляє фразу – одну й ту ж в Євангеліях від Матфея, Марка і Луки, – яка абсолютно точно перекладена українською: «Коли хочеш, можеш мене очистити». Саме так вона звучить грецькою, так її передають три євангелісти.

Ця фраза зазвичай ставить у безвихідь коментаторів: чому прокажений не вигукує, подібно до сліпого: «Помилуй мене»? Чому він каже: «Коли хочеш, можеш…»? Зазвичай ми вживаємо цей мовний зворот, якщо говоримо про щось малозначне – коли, скажімо, приятель бере вже не потрібну мені газету і я, бачачи, що він зацікавився якоюсь статтею, кажу: «Коли хочеш, можеш узяти її собі». Фраза, яку вимовляє прокажений, нас бентежить. Чому «можеш»?.. Ми б на його місці сказали: «Очисти мене, Господи, якщо в Тебе є на це сили». Я думаю, що після «Коли хочеш» можна було б поставити три знака питання та три знаки оклику. Те ж саме – після слова «можеш». У цьому «можеш» – і крик, і благання, і питання, і відчай, і безнадійність, і надія, що проривається через усе це. А в словах «коли хочеш» звучить відгомін молитви «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя». Бо грецькою «хотіти» – фело, дієслово з тим же коренем, що і слово «воля», фе’лема. «Коли є на те Твоя воля, то можеш. А раптом не можеш?! Ні, напевно, все-таки можеш!..» – це крик прокаженого. І немов на видиху: «…мене очистити». От що приховане за цією дивною, на перший погляд, і незрозумілою фразою.

Три євангелісти, теж, думаю, не до кінця розуміючи цю фразу, проте передають її дослівно. Але, ймовірно, у цьому полягає одна з дивних таємниць і одне з чудес Євангелія. Незрозуміле євангеліст передає вкрай точно, не намагаючись, як іноді це роблять перекладачі, розшифрувати, дати тлумачення: можливо, той, хто прочитає, зрозуміє, якщо передам точно. Євангеліє – не роман, не біографія і не богословський трактат. Євангеліє є свідоцтво, і завдання свідка не в тому, щоб розповісти красиво, зрозуміло і переконливо, а в тому, щоб точне усе передати, навіть те, що незрозуміле самому оповідачеві.

Так в історії з прокаженим нам відкривається в його словах вражаюча молитва, в якій, повторюю, воєдино сплетені і відчай, і біль, і безнадійність, і жах, і надія, і останній ривок, прорив до Бога, який і приводить його до зцілення.