Мовчання скам’янілої душі

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Серед множини «злих і добрих» (Мф. 22:10), запрошених на весільний бенкет, знайшовся лише один, вбраний «не у весільний одяг» (Мф. 22:11). Це дивно, бо покликані були всі підряд, на заклик Царя відгукнувся будь-хто, але серед усього цього строкатого натовпу, серед усього цього, не побоюся цього слова, наброду, відшукався лише один, винний «пітьми непроглядної», «плачу і скреготу зубів»! Усі інші, хто б вони не були, наповнили весільний бенкет щедрого і гостинного Володаря. Природно, що кожен з нас, православних християн, відносить себе не до тих первозваних, заради яких, власне, і влаштовувався весільний бенкет царського сина, бо, як це видно з притчі, їх спіткала сумна доля богоборців. Оскільки ж це так, то зрозуміло, що наше місце – серед «наброду», серед покликаних удруге, серед тих, між яких і опинилася людина, вбрана не у весільний одяг. А значить, для кожного з нас принципово важливо зрозуміти: чи у весільному ми одязі, щоб бути присутніми на бенкеті Царя? І що таке цей самий весільний одяг?

На іншій трапезі, на останній і тайній пасхальній трапезі нашого Господа у світлиці Сіонській, у відповідь на пророцтво Христове: «Один з вас зрадить Мене» апостоли «дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи?» (Мф. 26:21,22). От так і ми сьогодні волаємо до нашого Спасителя із страхом і скорботою: «Чи не я, Господи? Чи не мене спіткає ця страшна доля?»

Господь через милосердя Своє не сказав усієї страшної правди Своїм апостолам. Бо насправді зрадив Його не один, а всі, окрім, можливо, того, хто не здригнувся в наймоторошнішу годину, хто не пішов від страшного голгофського Хреста – улюбленого учня Іоанна. Але що правда, то правда: до кінця і безповоротно зрадив Його тільки один – «син погибельний» (Ін. 17:12), той самий Іуда Іскаріотський, який відмовився від покаяння, що дарувало життя, і вибрав смерть. На відміну від зрадника Петра, Іуда не захотів повернутися до покинутого ним Господа, не став здійснювати рятівне і покутне зусилля повернення, а тільки погодився зі своїм гріхом, сказавши: «Згрішив я, зрадивши кров невинну» (Мф. 27:4). Ця згода з колишнім гріхом відобразилася гріхом новим: відмовившись просити Зрадженого про прощення, «син погибельний» убив самого себе, доповнивши міру злочину, відкинувши навіть помисел про можливість покаяння.

От він, одягнений не у весільний одяг! От він, злочинно і погибельно мовчить, коли Господь, тривожачи його совість, викриваючи його гріх, каже йому: «Друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?» (Мф. 22:12). І те ж саме зрадницьке мовчання ми чуємо в саду Гефсиманському, коли «багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських» (Мф. 26:47) прийшли, щоб узяти Ісуса. І майже ті ж самі слова каже зрадникові наш Господь: «Друже, для чого ти прийшов?» (Мф. 26:50). І от він – весільний одяг, який насправді не що інше, як одяг покаяння, покриття розкаяння, що прикриває ганебну голизну гріха!

І от, «зв’язавши йому руки і ноги» (Мф. 22:13), тобто позбавивши його можливості діяти, віднявши в того, хто відмовився від покаяння, божественну свободу вибору, ввергають його, безмовного зрадника, «у пітьму непроглядну», у місце безпросвітного і безнадійного мовчання, у місце вічного і відчайдушного паралічу волі. І усе це тільки за те, що мовчав, тоді як міг і мав покаятися!

Виявляється, і добрі, і злі гідні перебувати на весільному бенкеті царського сина, але там немає місця для тих, хто мовчить! Там немає місця для тих, хто відмовляється сповідувати вголос свою недосконалість, свій гріх, зраду свого Господа! У Царстві нашого Спасителя знайдеться кут для кожного, хто захоче увійти. Там знайдеться, де розмістити «вбогих, калік, сліпих і кривих» (Лк. 14:21) – вбогих добрими справами, понівечених пристрастями, духовно сліпих, тобто тих, хто так і не прийняв дар віри, так і залишився «ні холодний, ні гарячий» (Одкр. 3:15). І тільки одному буде відмовлено, тому, хто у відповідь на заклик до покаяння, мовчатиме, переконаний у тому, що йому каятися якраз і немає в чому.

Таїнство Причащання і Таїнство Покаяння, строго кажучи, незалежні одне від другого. Не будь так, сповідь виявилася б органічно вбудованою в чин Божественній літургії. Сама літургія без неї не звершувалася б. І проте, у свідомості православних і в традиції Східної Церкви склалося так, що ніхто з нас не осмілиться приступати до Святих Христових Тайн, не очистивши раніше совість покутними сльозами, бо ми знаємо: Причастя не універсальна пігулка від усіх хвороб, не найпростіший і найкращий спосіб влаштувати свої земні справи. Причастя Тіла Христового – це весільний бенкет Царського Сина, на який ми покликані вже зараз, вже в цьому житті. Спаси же нас, Господи, від «окам’янілого» мовчання душі, коли там, у глибині сердечної, як грім небесний, прозвучить для нас тихий, але наполегливий голос нашого Спасителя: «Друже, чому ти ввійшов сюди?» (Мф. 22:12). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 14 неділя після П’ятидесятниці