«Ти є Христос»

Слова «Ти є Христос, Син Бога Живого» узяті з 16-го розділу Євангелія від Матфея. «Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони відповіли: одні – за Іоана Хрестителя, другі – за Іллю, інші – за Єремію або за одного з пророків. Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16:13-16).

Петрова відповідь – дуже важливе місце в Євангелії. Відразу ж після того, як Петро сповідав Ісуса як Сина Бога Живого, як Христа, як Месію, Господь вперше відкриває учням, що Йому належить постраждати, бути розіпнутим, похованим і воскреснути в третій день (Мф. 16:21, Мк. 8:31, Лк. 9:22). Потім Ісус ще двічі нагадує учням про це.

Петрове сповідання – дуже важливий момент в історії євангельської проповіді і в особистій історії кожного християнина. Те, що одні вважають Ісуса за Іоанна Хрестителя, інші – за одного з пророків, зрозуміле. Нам завжди хочеться бачити в новому щось схоже на старе. Ще Платон казав, що «пізнання нового є пізнавання старого». Нам хочеться знайти в новому поетові щось вже знайоме, і ми кажемо: цей поет схожий на Лермонтова, на Блока, на Гумільова. Багато хто не прийняв Йосипа Бродського саме тому, що він не схожий ні на кого. Нам простіше, коли новий поет, композитор, філософ або художник схожий на когось, кого ми вже знаємо.

Апостол Петро зробив те, що дуже важко зробити. Він вирвався з порочного кола звичних уявлень і стереотипів до абсолютно нового розуміння реальності. Він зумів зрозуміти, Хто стоїть перед ним. Христос. Помазаник. Той, Кого вже тисячу років чекав народ Божий, – Месія, обіцяний ще за часів пророка Мойсея. «Пророка із середовища твого, із братів твоїх, як мене, воздвигне тобі Господь Бог твій, – Його слухайте» (Втор. 18:15).

М. Бердяєв колись чудово сказав, що християнство відрізняється від інших релігій виключно тим, що тут ми зустрічаємося з Ісусом як з Людиною. Усе інше, що ми знаходимо в християнстві, вже було відкрите античною філософською думкою або сформульовано в Старому Завіті – тільки Сам Христос абсолютно новий і унікальний. Про це ж ще раніше говорив Вл. Соловйов, спочатку в «Читаннях про боголюдство», а потім у «Трьох розмовах».

Християнство та історія

Важливо звернути увагу на той фон, на якому відбувається Петрове сповідання. «Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової». Околиці Кесарії Филипової – це пагорби. Як на пагорбі Акрополя стоїть Парфенон, так і тут на високому пагорбі розташоване місто Кесарія з величезним храмом Августа. Цей храм прикрашають білі колони і статуї. Античний храм Августа – як би картинка греко-римського світу. Навколо – безліч язичницьких храмів і святилищ на честь різних богів. Це вже не Палестина, а Фінікія. Населення змішане, тому тут вірять у найрізноманітніших язичницьких богів, приносять жертви Ваалу, Адонісу та іншим божествам.

Петро сповідує Христа на тлі історії світових релігій. Не у вакуумі, а саме в контексті усього того, що накопичило до цього моменту людство, на тлі історії людської думки, релігії, віри, філософії, мистецтва, літератури Петро вигукує: «Ти є Христос!»

Християнство не стоїть поза історією – воно якнайглибшим чином вкорінене в ній. Християнство не стоїть поза культурою в її історичному розвитку – воно всередині неї.

У Євангелії від Луки, на початку 3-го розділу, детальним чином представлена історична обстановка, в якій починав Свою проповідь Христос: «У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї, за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі» (Лк. 3:1,2). Слово Боже, Євангеліє, християнство завжди пов’язані зі світом, в якому ми живемо. Якщо в інших релігіях і вченнях, особливо на Сході, людина приходить до Бога, відвертаючись від реальності, то в християнстві все відбувається навпаки – Бог приходить до людей, Бог виявляється серед нас!

Наведу випадок зі своєї недавньої практики. Мене попросили освятити приміщення. Я не уточнив яке, а коли приїхав, виявилось, що освятити треба котельну. У ній працюють чудові жінки, вони і запросили мене. Відкривши требник, я відразу потрапив на молитву «На освячення печі». У цій прекрасній молитві візантійського походження говориться не лише про саму піч, але і про людей, які при ній працюють. І те, що в требнику знайшлася молитва спеціально для такого випадку, – дуже хороший знак життєвості нашої віри. Уся вона побудована на тому, що Господь не відводить нас з реальності, а входить у наш реальний людський світ.