«Йди за Мною»

…Тепер, після Петрового сповідання, апостоли знають, що Чоловік, Який зібрав їх навколо Себе, і є Той, Кого вже тисячу з гаком років чекають, Той, Який повинен усе влаштувати. І, повторю, саме з цієї миті Ісус став говорити учням про те, що на Нього чекає: «З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Мф. 16:21). Але виявляється, що навіть Петру, який здійснив такий приголомшливий прорив у своєму розумінні Христа, не під силу прийняти ці слова: «І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22).

Ісус, Який щойно сказав Петру, що сповідав Його: «Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мф. 16:17), – на ці Петрові слова відповідає: «Відійди від Мене, сатано!» (Мф. 16:23).

“Відійди від Мене, сатано!”, Джеймс Тіссо

Так звучить Його відповідь Петру в Синодальному перекладі. Коли ми читаємо це, нас бентежить «неадекватна» реакція Ісуса на Петрові слова. Нехай навіть той сказав дурість – але ж тільки тому, що він любить Ісуса, боїться за Нього і не хоче Його втратити. Проте, прочитавши відповідь Ісуса грецькою або навіть церковнослов’янською мовою, ми побачимо, що звучить вона зовсім не так, як у Синодальному перекладі. Церковнослов’янською – «Йди за Мною, сатана» (виділено мною. Г. Ч.). У грецькому тексті також спожитий прийменник, що означає не «від», а «за». Значить, Ісус сказав не «відійди від Мене», а «йди за Мною». У такому разі слова Спасителя можна уявити приблизно так: «Ах, сатано ти, сатано. Але – йди за Мною». Чи: «Петро, зараз через тебе говорить сатана, але Я не відштовхую тебе, а, навпаки, кличу за Собою».

Сказавши: «Йди за Мною, сатано», Ісус продовжує, вживаючи той же прийменник «за»: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу (життя) свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Мф. 16:24,25).

От які дивні слова звертає Ісус до Петра та інших Своїх учнів! У них – ще один найважливіший феномен християнства: християнин завжди йде вперед, нехай навіть сатана і сіє в його серці куколі. Саме на шляху вперед ці куколі засихають. Ми можемо не робити поганого, але не думати про погане – не в наших силах. Ми можемо не красти, але не заздрити – не в наших силах. Ми можемо не грішити у вчинках, але в думках, у серці гріх сидить, і з цим не упоратися. Це те, що в східній християнській традиції позначається словом «помисли». Саме ці погані помисли Ісус називає словом «сатана». Від них є тільки одні ліки: йти вперед, за Христом, не дивлячись ні на що. А кращий спосіб від них позбутися – не залишати собі вільного часу. Спочатку його не вистачатиме на погані справи, а потім і на погані помисли.

В аскетичній літературі є тисячі сторінок з рекомендаціями, як боротися з поганими помислами, але нерідко, займаючись цією боротьбою, людина тільки угрузає в них. Проте якщо ми йтимемо вперед, як кличе Христос, то погані помисли почнуть самі собою відмирати, засихати і відпадати, як старі гілки з дерева.

«На горі преобразився»

Ісус здолав спокусу Петра, що сказав: «Нехай не буде цього з Тобою!», – передбачив Свою смерть, після того, як Петро визнав Його Христом; Він пояснив Петру, а з ним і усім нам, що робити, якщо погані думки входять у наші голови і душі. Потім Він відводить трьох Своїх учнів на гору і там преображається перед ними. Тут усе пов’язане в єдине ціле: сповідання Христа Петром, спроба Петра запобігти передбаченій Ісусом смерті і Преображення Ісуса. «Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних, і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17:1,2).

Преображення Христове, Франческо Цуккареллі

Коли Преображення Господнє зображується на іконах, Ісус з’являється перед нами в білому одязі, сяючий якимсь особливим, нествореним, за визначенням Григорія Палами, світлом, як би вже воскреслий. У цьому, напевно, суть дива, свідками якого стали Петро, Яків та Іоанн. Ще до смерті і воскресіння, ще до хреста Ісус став як би воскреслим. На горі Він з’являється учням преображеним, як потім, наприкінці Євангелія від Матфея, вже після Свого воскресіння, – на горі перед одинадцятьма учнями.

На початку розповіді про Преображення є не зовсім зрозумілий вираз «минуло шість днів». Що це за шість днів?

Після того, як Ісус преобразився, Йому і апостолам з’являються Мойсей та Ілля – два старозавітні пророки; вони розмовляють із Спасителем. Петро вигукує: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі» (Мф. 17:4).

Намети ставлять, коли святкують сукот. На це свято, як ми знаємо з Євангелія від Іоанна, Ісус ходив в Єрусалим. У Сидурі, юдейському молитвословові, говориться, що свято кущів присвячене благословенню плодів. Етрог – плід, що нагадує лимон, – обов’язковий елемент на святі сукот, бо в якнайглибшій старовині це було свято урожаю. У нашій Церкві у святі Преображення теж є присутніми елементи свята урожаю, втім, у храм приносять не лимони, а яблука. «Яблучний Спас» – так називається свято Преображення в народі. Цього дня читаються спеціальні молитви «на благословення плодів», що за змістом дуже нагадують ті, що читали в дні свята кущів у Палестині.

Це свято, сукот, тривало сім днів, і найзначнішим був останній. Тепер стає зрозумілим, що це за «шість днів» – йдеться про шість днів свята кущів. А після їх, в останній, найзначніший День свята Ісус піднявся на гору і преобразився, засяявши якимсь особливим світлом. Саме цього дня звершувалися церемонії із запалюванням світильників по всьому місту. Усе місто сяяло особливим світлом. Юдейське свято кущів (у Православній Церкві – свято Преображення) пов’язане з містикою світла і з благословенням плодів. Намети (кущі) теж згадуються в розповіді про Преображення: Петро хоче побудувати їх для Спасителя, Мойсея та Іллі. Дуже важливо запам’ятати, що три найбільші свята християнства пов’язані з трьома найбільшими старозавітними святами. Наше свято Преображення – зі святом кущів, наша Пасха – з виходом з Єгипту, Пасхою старозавітною, наша Трійця (П’ятидесятниця) – зі святом тижнів (шевуот). Ця паралель, зрозуміло, не поширюється на Різдво – народження Спасителя вносить у світ те, чого раніше не було.

А чому з Ісусом розмовляють Мойсей і Ілля? По-перше, обидва вони бачили Бога: і з тим і з другим говорив Бог. По-друге, обидва репрезентують як би весь Старий Завіт: те, що ми називаємо Біблією, юдеї називають Закон і Пророків. Закон представлений Мойсеєм, а Пророки – Іллею.