Преображення Його і наше

Петро вигукнув: «Ти є Христос!» Після цього Ісус повідомив про те, що Він помре і воскресне, і преобразився. У цьому Преображенні учні і усі ми побачили, що Він не просто Месія, не просто єдиний у своєму роді Пророк, але Людина, в Якій знаходиться вся повнота Божа.

Ісус – не античний бог, що спустився на землю. Він – Людина, як і всі ми. Але в цій Людині живе, як каже апостол Павло, що прекрасно володіє грецькою філософською термінологією, «уся повнота Божества тілесно» (Кол. 2:9). Павло вживає слово «живе», що відповідає поняттю юдейського богослов’я шехіна (перебування Боже).

Преображення Господнє стає наступним після Петрового сповідання відкриттям Таємниць Христових. І услід за цим Ісус повторно передбачає Свою смерть і воскресіння. Апостоли ще не отямилися після Преображення, а Ісус знову говорить їм про те, що Син Людський помре і воскресне. Він знову занурює їх у таємницю, яка поки що не вміщується в їх серця. І після цього Його другого пророцтва про Свою смерть і воскресіння відбувається те, що описано у всіх трьох синоптиків: Він благословляє дітей, бо «таких є Царство Небесне». Повторно зіткнувшись з тим, що Його слова не вміщуються в апостольські серця, Він благословляє дітей, вказуючи тим самим і апостолам, і усім нам, на кого треба орієнтуватися, – «таких (виділено мною. – Г. Ч.) є Царство Небесне». Іншими словами, Спаситель пропонує нам стати як ці діти, і тоді те, що в нас не вміщується сьогодні, в якийсь момент увійде до нашого серця. Апостоли, які не можуть вмістити в себе смерть і воскресіння Ісуса, запитують: «Хіба це можливо?» Так, відповідає Ісус, це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Бога можливо все. І, звертаючи їх погляд на дітей – бо «таких є Царство Небесне», – Христос зміцнює учнів перед лицем цього не зрозумілого ними пророцтва про Свою смерть.

І втретє Ісус передбачає Свою смерть і воскресіння, і знову ця звістка не вміщується в апостольські серця. Тоді Ісус зціляє сліпого, після чого входить в Єрусалим. Цим зціленням Він показує нам, що ми теж можемо набути зору і побачити і зрозуміти те, про що Він нам каже. Про зцілення сліпого теж розповідають усі три синоптики, і це знак того, що йдеться дійсно про щось особливо важливе.

У Луки між другим і третім пророцтвами – у кульмінаційний момент, коли ми разом з апостолами не в силах усвідомити звістку про смерть Христову і Його воскресіння, – наведено три притчі: про милосердного самарянина, про блудного сина і про митаря і фарисея. Ці три знамениті притчі, які є тільки в Луки, не випадково розміщені саме в цьому місці оповідання. Ми приходимо із Спасителем в Єрусалим, і тут Господь вводить нас у таємницю Своєї смерті. Починається Страсний тиждень; Господь веде нас дуже важкою дорогою, готуючи до входження в Царство Небесне. А перед цим Він у притчах розповів, що таке Царство Небесне.

Святу Преображення (19 серпня) присвячені чудові співи. Зокрема, тропар «Преобразився Ти на Горі, Христе Боже,  показавши ученикам Твоїм славу Твою скільки можна було.  Нехай і нам грішним засяє Світло Твоє вічне  молитвами Богородиці. Світла Подавче, слава Тобі.» – і кондак «На горі преобразився Ти, Христе Боже,  і скільки могли вмістити, ученики славу Твою бачили, щоб коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твої зрозуміли як добровільні  і світові проповідали, що Ти єси воістину сяєво Отця Твого».

У цьому короткому гімні Преображення пов’язується із смертю на хресті: «Коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твої зрозуміли як добровільні». Значить, з’являючись учням як би вже воскреслим до Своєї смерті, Христос готує їх (а разом з ними і нас) до входження в таємницю Його смерті. Але Він преобразився, не померши, показавши, що у світ воскресіння можна увійти до смерті. Цей шлях Він відкриває кожному з нас. І як воскресіння Христове почалося до Його смерті, так і воскресіння кожного християнина – лише особливий перехід. Бо входити у світ воскресіння усі ми повинні за життя, тільки називати його, можливо, краще не воскресінням, а саме преображенням. Таке преображення і є християнство.

Більшість східних релігій заперечують плоть і показують її зіпсованість, звідси – умертвіння плоті, боротьба з нею, різні екзотичні форми аскетизму, властиві релігійним доктринам Індії, Єгипту і взагалі Сходу: не їсти, не пити, висушувати себе живцем. Антична релігія, навпаки, плоть обожнює. А Христос пропонує нам третій, абсолютно інший шлях, показує нам, що плоть може бути преображена, якщо Бог входить у наше серце, якщо Він наповнює нас.

Зрозуміти це дуже важливо. Оскільки християнство поширювалося передусім на Сході, де впродовж тринадцяти віків існували релігії, повністю побудовані на ненависті до плоті, то і в нашу віру проникли елементи негативного ставлення до плоті. Адже вона дана нам Творцем. Тому піст, на жаль, перетворюється на ідолослужіння, якщо він не піднімає, не удосконалює людину, а ламає її. І навпаки, якщо ми відчуваємо, що піст нас піднімає, робить у чомусь кращими, надає нам доброту, щедрість, сміливість і чесність, це означає, що преображення нашого людського «я» вже відбувається.