Лазар з Вифанії

Воскресіння Лазаря (фрагмент), Карл Генріх Блох

Лазар був жителем Вифанії, невеликого селища поблизу Єрусалима. Мав двох сестер: Марфу і Марію, і саме його Ісус Христос воскресив на четвертий день після смерті (Ін. 11:1-45). На відміну від згадування про сестер у Євангеліях від Луки та Іоанна, про Лазаря розповідає лише євангеліст Іоанн, згадуючи про його хворобу, смерть та воскресіння.

Євангельське оповідання

Був один недужий – Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи… Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає… Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря” (Ін. 11:1,3,5). Але Ісус не поспішив відразу до Вифанії, а почекавши два дні, мовив: “Ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий” (11:4). Вирушаючи до Вифанії Ісус вже знав, що Лазар помер, але йшов з учнями, щоб вони “увірували” (Ін. 11:15).

Євангеліст Іоанн перед цими подіями розповідає про те, що знервовані юдеї прямо і наполегливо запитували Ісуса: “Чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо. Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене” (Ін. 10:24,25). Ісусу перед Своїм входом в Єрусалим і хресними стражданнями необхідно було явити велике диво – і здійснити його при великій кількості свідків, тим самим підтвердивши Свою месіанську гідність. І от, щоб розвіяти останні сумніви і затвердити віру в майбутнє воскресіння, Ісус спеціально зачекав, щоб Лазаря поховали.

Коли Ісус наблизився до Вифанії, Марфа, “почувши, що йде Ісус” (11:20), вибігла зустрічати Його. Лазар же був 4 дні як похований.

При зустрічі з Ісусом Марфа висловила свій жаль про те, що Ісуса не було поруч з ними в потрібний момент: “Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог” (11:21,22). Під час подальшої розмови Марфа визнала в Ісусі Христі очікуваного Ізраїлем Месію: на Христове запитання: “Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?” – вона ствердно відповіла: “Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ” (11:25-27). Після цього, Марфа пішла і покликала нишком Марію, яка до того “сиділа вдома” (11:20), сказавши їй: “Учитель тут і кличе тебе” (11:28).

По дорозі до Лазаревої гробниці Ісус зустрів Марію та односельців, які прийшли оплакувати Лазаря. “І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись. Заплакав Ісус“. Люди, які бачили це, казали: “Дивись, як Він любив його” (11:33-36).

Коли підійшли до печери, в якій був похований Лазар, Ісус наказав відвалити каменя, що прикривав до неї вхід. На Марфине заперечення: “Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі“, – Ісус відповів: “Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?” (11:39,40). Коли ж відвалили каменя, “Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене. Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть” (11:41-43).

Після цих слів з печери вийшов воскреслий Лазар, “оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою” (11:44). Ісус наказав розв’язати його. Після цього багато людей, які бачили це диво, увірували в Ісуса, а фарисеї із страху “змовились убити Його” (11:53).

Після воскресіння Лазар згадується як один “з тих, що возлежали” з Ісусом на вечері у Вифанії, під час якої Марія помазала ноги Ісуса миром (12:1-3). Як оповідає євангеліст, багато з юдеїв у той день прийшли до Вифанії “не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих” (12:9).

Богословське тлумачення

Особливе значення богослови надають скорботі і сльозам Ісуса за Лазарем. Це розглядається як один з доказів подвійної природи Христової: “Не людська природа воскресила Лазаря, але і не Божество проливало сльози біля його гробу” (Іоанн Дамаскін).

Публічна молитва, на думку богословів, вимовляється Христом для того, щоб присутні при диві знали, що воно є результат Його молитви до Отця, а не випадковість або результат дії сатанинської сили, у співпраці з якою Ісуса звинувачували фарисеї (див. Мк. 3:22).

Християнська традиція

Згідно з церковними переказами на момент свого воскресіння, у 33 р., Лазарю було 30 років. Після Воскресіння Христового він був вимушений через переслідування покинути Іудею і перебратися на Кіпр, де незабаром апостоли Павло і Варнава рукопоклали його першим єпископом Кітіона (стара назва міста Ларнакі). Решту життя Лазар прослужив єпископом на Кіпрі, де і помер у 63 р., таким чином проживши 30 років після свого воскресіння.

Церква завжди надавала дуже велике значення історії Лазаревого воскресіння через те, що Ісус явив тут Своє найбільше диво – воскресіння з мертвих.

Ще в період раннього християнства Воскресіння Лазаря вважалося прообразом Воскресіння Христового і воскресіння всіх померлих у день Страшного Суду.

Підготував: Михайло Лукін