«До кінця віку»

Як правило, ми починаємо читати євангельський текст і роздумувати над ним з Євангелія від Матфея. І часто складається враження, що воно, якщо можна так сказати, – зразкове, а в трьох інших Євангеліях є щось нове в порівнянні з ним. Але насправді якісь речі, якраз особливі, які є в першому з чотирьох Євангелій, начисто відсутні в Луки, у Марка, в Іоанна.

Передусім, необхідно звернути увагу на композицію Євангелія від Матфея. Як Закон Мойсеїв викладений у п’яти книгах (Буття, Вихід, Левит, Числа і Второзаконня), так і Євангеліє від Матфея (Новий Закон, Закон Христовий) теж можна розділити на п’ять частин.

Перша частина включає розповідь про хрещення Спасителя, початок Його проповіді і текст Нагорної проповіді і завершується зауваженням про те, як, кінчивши ці слова, Ісус зійшов з гори (8:1).

Друга частина включає розповідь про десять чудес Божих (8-й і 9-й розділи), а закінчується 10-м розділом, де Спаситель дає настанови апостолам, і завершується такою ж ремаркою: «І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти» (11:1).

Третя частина теж закінчується великим текстом, сказаним Спасителем, – притчами про Царство Боже, і такою самою реплікою: «І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти» (13:53).

Четверта частина завершується 18-м розділом, останній вірш її: «Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї». (19:1). Вона включає, окрім розповідної частини, притчу про немилосердного позикодавця.

Нарешті, остання, п’ята частина – перед подіями Страсного тижня – включає бесіду на горі Елеонській про Кінець історії, притчу про десять дів і про останній Суд і завершується тією ж самою фразою: «Коли Ісус скінчив усі ці слова» (26:1).

Так само, як у П’ятикнижжі центральний момент – це Заповіді Божі, які дає Бог Мойсеєві на горі, так і в Євангелії від Матфея головне – Нагорна проповідь: Заповіді Блаженства, які Бог дає людям через Ісуса на горі (тому ми і кажемо «Нагорна проповідь»).

Як у Старому Завіті П’ятикнижжя – книга про присутність Божу серед людей, так і Євангеліє від Матфея включає – як головну тему – звістку про присутність Божу серед людей в особі Ісуса.

Вже на самому початку, як би задаючи тон усій книзі, звучить вірш пророка Ісаї: «Ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мф. 1:23). Це ім’я Ісусове, дане Йому через пророка, – ключ до усього іншого тексту. В особі Ісуса – з нами Бог.

Якщо ми підемо за євангельським текстом далі, то виявимо фразу Спасителя про те, що не можуть постити весільні друзі, поки з ними жених. Слово «Жених» у Старому Завіті дуже часто замінює слово «Бог» – Жених з ними, з весільними друзями. Якщо ми – «весільні друзі», значить, з нами Жених, тобто з нами Бог.

Далі, у 18-му розділі читаємо: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (18:20).

І нарешті, останній вірш ще раз повторює цю формулу – «Я є»: «і ось Я з вами по всі дні» (28:20).

З нами Бог, з нами Еммануїл – от головна тема усього Євангелія від Матфея, через яке Господь як би відкриває нам Свою присутність серед нас, причому цей важливий для християнства момент підкреслений тільки в Євангелії від Матфея. Від початку до кінця, повністю, тільки в ньому міститься Нагорна проповідь. Але якщо ми розділимо Нагорну проповідь на окремі частини, то виявиться, що майже увесь її текст можна знайти і в Луки, і в Марка, і окремі слова – в Євангелії від Іоанна. З 111 віршів Нагорної проповіді лише 24, тобто менше чверті, відсутні в інших Євангеліях. Тому важливо звернути увагу саме на них.

«Не порушити прийшов Я, а виконати»

«Не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5:17) – ці слова є ключем до розуміння Старого Завіту і в той же час задають тон усьому Євангелію. Євангеліє є виконання того, про що говориться в Старому Завіті, – без Старого Завіту Новий втрачає всякий сенс. У 13-му розділі говориться, загалом, про те ж: «Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе» (13:52).

Що означає «Новий» і що означає «Старий Завіт»?

Новий – не в сенсі його протилежності Старому Завіту, як ми часто думаємо, а Новий (грец. кайнос або лат. novus) у сенсі – завжди новий. Не випадково слова Спасителя під час Тайної Вечері: «Це є Кров Моя Нового Завіту» – латинню перекладені як: «Hic est enim canguis mens novi et aeterni testamenti» («Це Моя кров Нового і Вічного Завіту»).

Латинське слово novus вже не вміщує того, що грецькою виражено словом кайнос, так що перекладачеві доводиться удатися до заміни одного слова двома: «новий» і «вічний». Я б переклав сучасною мовою це слово як «вічно новий»: «Це є кров Моя вічно Нового Завіту», «не застаріваючого Завіту».

Сам термін «Старий» у достатній мірі умовний. Краще все-таки казати не Старий, а Мойсеїв Завіт (даний при Мойсеєві), або Завіт, укладений з батьками, але в усякому разі не Старий, бо нічого старого в ньому немає.

Завіт, даний батькам, і Завіт, даний нам, – у цьому вся різниця двох Завітів.

«Не порушити прийшов Я, а виконати» – це перший момент Нагорної проповіді, властивий тільки Євангелію від Матфея. Другий – про клятву, коли Спаситель звертається до Нас з такими словами: «Не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим; ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя. І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити. Нехай буде слово ваше: так – так; ні – ні, а що зверх цього, те від лукавого» (5:34-37).

Ця істина дуже важлива, але ми її за дві тисячі років читання Нагорної проповіді ще не усвідомили: досі не лише в буденному житті, але і в церковному є присутнім таке поняття, як клятва. Ми повинні зрозуміти, що не можна давати клятви, бо всяка клятва – це вже крок до її порушення Щоб не порушувати, не треба обіцяти, потрібно просто мати відкрите серце. Це дуже важливо відчути зсередини, зрозуміти з глибини нашого «я».

Наявність елементу клятви в багатьох богослужебних чинах і в житті християнських монархів перших віків поширення християнства – це удар по євангельській проповіді. Це те, з чого починається іноді наш відступ від Христа, присутнього серед нас.