Жінки-мироносиці – незручні свідки

У нашу епоху Церкву часто звинувачують у приниженні жінок, і віруючі люди вказують на жінок-мироносиць як на один із прикладів (інший приклад – Діва Марія) того, що Церква ставить жінку виключно високо – настільки високо, що першими зустрічають Воскреслого саме жінки, і саме вони виявляються першими благовісницями – у той час, як учні виявляють скептицизм і невір’я.

У цей же час непохитну віру проявляють саме жінки. Саме вони виявляються “апостолами до апостолів”, саме від них апостоли дізнаються про Воскресіння. Однак замість того, щоб відгукнутися радісним “Воістину Воскрес!”, чоловіки просто не вірять: “І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм” (Лк. 24:11). Вражаючий “античоловічий” текст. Можна було б припустити, що до його написання доклали руку войовничі феміністки.

Однак мислити ми такого не можемо – через досить очевидну причину. Текст, як це встановлено вченими, написаний у І-му, і вже точно не в XXІ столітті. У І-му ст. не було войовничих – і взагалі жодних – феміністок. Противникам не спало б на думку дорікати Церкву в зайвій патріархальності і приниженні жіноцтва. Античний світ був настільки жорстко патріархальним, настільки антижіночим, що нам важко собі це уявити. Побожні юдеї щодня молилися словами “Дякую тобі, Боже, за те, що не створив мене жінкою”, але на тлі язичників таке ставлення виглядало ще дуже доброзичливим. Все-таки в Старому Завіті Єва названа “помічницею”, “відповідною чоловікові”, “матір’ю всіх живущих”, а багато біблійних текстів прославляють благочестивих жінок – господинь, матерів, дружин, і навіть войовниць і пророчиць. Не так було в поганському світі. Так, наприклад, афіняни, які жили в найдемократичнішому суспільстві тієї епохи, ставилися до жінок абсолютно по-іншому: як пише французький історик Адре Боннар, “в афінському суспільстві не тільки раби не мали права користуватися благами демократії. Були й інші людські істоти, майже настільки ж знехтувані, як і ті, – це жінки” (Андре Боннар, “Грецька цивілізація”).

У наш час ми можемо вказувати на найвищу честь, якої спромоглися жінки-мироносиці, як на щось, що сучасна людина скоріше схвалить; як ніяк, ми живемо в цивілізації, сформованою майже двома тисячоліттями Християнства.

Але тоді, коли вперше прозвучала апостольська проповідь, коли апостол Лука писав своє Євангеліє, та обставина, що першими Воскреслого побачили саме жінки, було вкрай незручною, навіть непристойною новиною. Язичники не втрачали навіть нагоди познущатися над цим. Жінки як свідки Воскресіння були настільки жахливо програшним піар-ходом, що пояснити цей хід можна тільки одним – вони дійсно побачили Воскреслого першими. Якби апостоли почали вигадувати барвисті деталі, щоб надати правдоподібності своїй Звістці, то вони ніколи, ні за що, за жодних обставин не стали б робити першими свідками Воскресіння жінок.

Це дивовижне свідчення справжності Євангелія. Як пише видатний сучасний біблеїст єпископ Том Райт: “Подобається нам це чи ні, в античному світі жінки не вважалися надійними свідками. Коли в християн з’явився час створити готове формулювання, яке наводить Павло в 1Кор. 15, вони тихо виключили звідти жінок, які тут абсолютно невигідні з погляду апологетики. Але в євангельських оповіданнях вони грають і головні, і другорядні ролі, це – перші очевидці, перші апостоли. Таке не можна придумати. Якби традиція почалася зі свідків – чоловіків (що ми бачимо в 1Кор. 15), ніхто, переписуючи її, не став би включати туди жінок. Але всі Євангелія говорять саме про жінок” (Том Райт, “Головна Таємниця Біблії”).

Якщо ми трохи замислимося над історичним контекстом євангельських подій, ми побачимо, наскільки дорогоцінним є свідоцтво жінок-мироносиць, свідоцтво, яке прозвучало у світі, де ніхто не бажав ставитися до свідоцтва жінки всерйоз.

Автор: Сергій Худієв