Життя християнина (закінчення)

У Євангелії від Матфея є притча про те, як треба давати гроші на храм. Так само, як і притча про прокляту смоковницю, вона не розповідається, а показується нам. Приходять збирачі дидрахм до апостола Петра і кажуть: «Чи не дасть Учитель ваш дидрахми?» Ісус відправляє Петра: «Піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир, візьми його і віддай їм за Мене і за себе» (Мф. 17:27).

Петро витягує рибу, знаходить, як сказав Ісус, у неї в роті статир – монету, що становить чотири драхми, і віддає на Храм за Ісуса і за себе.

Так, завдання кожного християнина давати гроші на храм. Звідки брати ці гроші? Заробляти власною працею. Петро – рибалка, і, напевно, не випадково їх приносить йому риба. Суть цієї «показаної» притчі полягає в тому, що християнинові необхідно працювати і власною працею, як потім багаторазово нам скаже про це в Посланнях апостол Павло, діставати гроші, щоб вкладати їх у храмову скарбницю.

Дуже важливо уважно читати ці «показані» притчі, свого роду євангельські кліпи, повз які ми часто проходимо. Це щось абсолютно особливе, дане нам Христом.

Більше того, Христос показує нам притчі саме в тих випадках, коли їх важко або майже неможливо розповісти, бо в християнстві як би три шари істини: ті істини, про які можна розповісти; ті, які можна показати; і ті, які можна зрозуміти тільки з власного досвіду. І от причти показуються нам у тих випадках, коли про це розповісти неможливо, не виходить, коли слів немає. Про найголовніше ж не лише не розповіси – найголовнішого і не покажеш. Найголовніше, серцевинне в християнстві можна зрозуміти тільки з власного досвіду.

Нагадаю, що тільки в Євангелії від Матфея розказані притча про куколі на полі; притча про працівників одинадцятої години, які отримали такий же динарій, що і ті, хто пережив і спеку, і довгий робочий день; притча про двох братів, один з яких відмовився працювати у винограднику, сказавши батьку: «Не хочу», – але потім, розкаявшись, пішов, а другий охоче погодився: «Іду, господарю», – і не пішов.

Ми розуміємо, що вірний шлях того, хто спочатку відмовився, а потім розкаявся і пішов, а не шлях другого, який сказав: «Так, так, йду», – і не пішов. Тут міститься якась дуже важлива для нас звістка від Господа. Віра часто починається з бунту, з того, що ми опираємося Богові і кажемо: «Ні, не хочу», а не з того, коли ми охоче кажемо: «Так, так», але далі за це «так, так» часто не йдемо впродовж довгих років.

Ця притча адресується тим, хто засмучується через своїх дітей і онуків, які не хочуть йти в церкву, які бунтують проти Бога. Але якщо людина проти Церкви бунтує, – це вже добре, це означає, що Бог її вже торкнувся, що вона вже на дорозі. Набагато страшніше «недільний християнин», який при нагоді зайде в храм, поставить свічку і вважає себе віруючим.

Серед притч, які розповідаються тільки в Євангелії від Матфея, – притча про десять дів, притча про останній Суд, притча про немилосердного позикодавця. Остання притча дуже важлива. Ми не завжди її пам’ятаємо, не завжди читаємо: «Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми; коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів; а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати. Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам. Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому. Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі. Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу. Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося. Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу» (18:23-34).

Ця притча на тему слів з молитви Господньої «Отче наш»: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо ми боржникам не прощаємо, то і Господь не простить нам гріхів наших. В останньому вірші притчі сказано: «Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його» (18:35).

А нам, як правило, це важко зробити. Навіть якщо ми можемо сказати: «Я простив», у серці часто продовжує жити образа. Простити саме з глибини нашого «я» у нас не виходить. А треба прощати від серця, бо ніщо так не руйнує людину, як образа.

З іншого боку, важливо порівняти цю притчу з притчею з Євангелія від Луки про невірного управителя, який теж винен був своєму панові, але для того, щоб влаштувати свою долю, він кличе людей, які були йому винні, прощає їм частину боргу і таким чином влаштовується на майбутнє. От один спосіб поведінки людини, не просвіченої Богом: коли її спіткає біда, влаштовувати усе хитрістю. Другий спосіб показаний в Євангелії від Матфея – влаштувати усе силою, схопити, почати душити і казати: «Віддай!»

А Спаситель каже нам, що не хитрість, ні злість, ні примус не підходять, не годяться. І той і другий шлях веде в безвихідь. Потрібен якийсь третій варіант. І він з’являється тільки тоді, коли в нашому житті відбувається реальна зустріч із Спасителем, коли ми зустрічаємо Христа, як у житті зустрічаємо людину.

Але є ще один момент у цій притчі. Її герой винен був своєму панові 10 тисяч талантів, і той простив йому цю суму, а його боржник не зміг повернути йому 100 динаріїв, і за це він став душити нещасного боржника. Що таке 10 тисяч талантів і 100 динаріїв? Коли читаєш цей текст, то і таланти і динарії – для нас досить абстрактні величини: і 10 тисяч багато, і сотня – немало. Але якщо виразити ці суми в сучасній конвертованій валюті, то 10 тисяч талантів – це приблизно 600 мільйонів доларів, а 100 динаріїв – це 1000 доларів.

От скільки прощає Бог і скільки не захотіли простити ми! От до якої міри милосердний Бог і до якої міри немилосердні ми з вами.