Про Чахлика Невмирущого і перемогу над смертю

У казці про Чахлика Невмирущого розповідається, що життя його міститься в голці, голка знаходиться в яйці, яйце – у зайцеві, заєць – у качці, качка – у скрині, а скриня десь підвішена на гілках дуба, у морі-океані. І жодних шансів дістатися до життя Чахлика в доброго героя немає. Але Чахлик вкрав у героя наречену, заточив її в підземеллі і знущається над родом людським. І от, ми читаємо про те, як наш герой прямує до Чахлика: десь пошкодував ведмедицю з ведмедиками, десь щуку, іншого жителя лісу. А наприкінці казки виявляється, що ведмедиця розхитала дуб, вовчиха упіймала зайця, щука підхопила і винесла яйце з моря-океану, і зумів наш герой переламати голку і тим самим обірвати життя Чахлика.

Ця казка набагато глибша за свої казкові сенси, вона говорить про дуже важливі для нас речі. У Пасхальні дні, ми розуміємо, що Господь зламав ту голку смерті, вирвав те жало смерті, яким смерть, пекло, диявол жалили нас. І цей Невмирущий Чахлик виявився не безсмертним. Смерть померла.

Але тепер від кожного з нас залежить, чи зможемо ми зламати цю голку – голку пристрасності, смерті, тлінності, злості своєї. І для цього нам треба на шляхах свого життя в цій духовній драмі, у цій духовній війні, прямуючи до виходу нашого земного життя до вічності, уміти себе обмежувати. Десь пошкодувати ведмедя, десь пошкодувати вовка (чи вовчиху, в якої малі діти). Виховати в собі ці добрі почуття, ці відчуття, які повинні стати Христовими за словом апостола Павла.

Бо будуть у нашому житті ситуації прямого протистояння з ворогом в ім’я нашого спасіння, будуть надходити на нас помисли, спокуси, якісь випробування. Можливо, доведеться покласти життя на ваги – таке трапляється. І тоді наші виховані почуття і навички, то минуле, в якому були перемоги над самозвеличенням, над егоїзмом, над злістю – допоможуть нам, виручать нас. І після Воскресіння Христового ми всі воскреснемо. Подобається нам це чи ні – це станеться.

Що ж залишається нам? Про це говорить Господь Іоанну Богослову в момент одкровення, коли Він показує йому майбутнє за подією Воскресіння. Майбутнє людства. Так от, там нас підстерігає друга смерть. Але не розділення душі і тіла – воно вже подолане Христом – а розділення людини і Бога у вічності.

І ось це вже наше завдання – виховати своє серце, свою душу, зробити себе здатним до спілкування з Богом. Але людина має вирости. Усередині себе. Вона має навчитися любити. Якщо вона відмовляється від цього – вона виявляється і нездатною до любові у вічності.

Це не покарання, Бог нікого не карає, Він усім бажає спастися. Але людина, яка добровільно сама себе відлучила від Бога, від людей, у цій вічній порожнечі сама може зробити цей вибір і померти цією другою смертю. І наше завдання – не допустити цього. Убити цю другу смерть. Зламати жало смерті в собі, у своїй ветхості, у своїй пристрасності, у своїй немочі. Здолати це. І тоді, якщо повернутися до казкової символіки, буде дана нам радість шлюбного бенкету. Тільки не тут, на землі, а в Царстві Божому, куди ми всі покликані.

Автор: ієромонах Димитрій (Першин)