Навіщо Никодим приходив до Ісуса?

Ця розмова між Ісусом і Никодимом відбулася більше двох тисяч років тому. Проте багато проповідників і богослови постійно звертаються до теми цього нічного спілкування між двома учителями Ізраїлю. Апостол Іоанн дуже яскраво описав цей епізод з життя Ісуса. Безсумнівно, ця зустріч вразила Никодима і докорінно змінила його подальше життя.

Що спонукало мене вплутатися в цю, здавалося б, до дна вичерпану тему? По-перше, цю знамениту і глибокодумну бесіду розтаскали на окремі цитати і шматочки, що порушує цілісну картину. А картина ця дуже цікава.

По-друге, багато проповідників виставляють Никодима отаким тугодумом. Занадто повільним серцем і надто тілесно мислячим чоловіком, що не може духовно піднестися над земним. А це далеко не так.

Уся бесіда складається із, здавалося б, нелогічних і непослідовних питань і відповідей. Міркування нічного гостя здаються нісенітними і безглуздими. Подібні думки природно виникатимуть у нас, якщо ми не зрозуміємо навіщо Никодим приходив до Ісуса? Що йому було потрібно? Яка проблема привела його до Христа?

Коли ми зрозуміємо, що хвилювало Никодима, то над ним не сміятимемося. А побачимо, що він був не так безглуздий, як здається на перший погляд. Ми побачимо, що цю розумну і вдумливу людину хвилювало дуже важливе питання, яке стосувалося не лише його, але і всього людства.

Цією статтею я хочу заступитися за учителя Ізраїлю, щоб деякі проповідники більше не ставилися до Никодима як до хлопчика для биття. Цей мудрий старик гідний поваги і похвали.

«Ніколи не було такого в Ізраїлі»

Спершу необхідно згадати, чим жив Ізраїль. Увесь Ізраїль жив очікуванням приходу обіцяного Месії. У цьому був увесь сенс існування євреїв як нації. Усе упиралося в з’явлення Христа. Усі свята, усе богослужіння, усі пророцтва були заточені під прихід Месії. Він був осереддям усіх сподівань, очікувань і надій обраного народу.

Коли Ісус вийшов на громадське служіння, і чудеса зцілень посипалися як з рогу достатку, то люди, що бачили усе це, мимоволі мали замислитися – а чи не Месія це?

«І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях. І розійшлася чутка про Нього по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених – і Він зціляв їх. І йшло за Ним багато народу з Галилеї, і з Десятиграддя, і з Єрусалима, і з Юдеї, і з іншого боку Йордана» (Мф. 4:23-25).

Адже ця нерядова подія в житті Ізраїлю. Чудеса супроводжували Ісуса постійно. Вони не були разовим явищем.

«І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі» (Мф. 9:33).

Це більш ніж вагома заявка на Месіанство. «І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, – глухим дає чути, і німим – говорити» (Мк. 7:37).

Обіцяний Богом Христос повинен був принести еру щастя і загального добробуту. Царство Месії – це не товариство нещасних, кульгавих, сліпих і біснуватих. Царство Месії – це царство особливої милості від Бога, де царюють радість, здоров’я, мир і спокій. Про це передбачали і древні пророки. Не даремно Ісус на питання учнів Іоанна Хрестителя: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?» (Лк. 7:20). Відповів пророцтвами Ісаї про Месію (35 роз.), що виконуються: «Сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять. І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!» (Лк. 7:22-23).

Делікатна проблема…

Тепер про Никодима. Вам колись доводилося розмовляти з рабином-стариком або споглядати розмову з такою людиною? Якщо так, то ви ніколи не вважатимете їх за дурнів.

Старик-учитель – це національна гордість євреїв. Його некваплива, повна внутрішньої гідності мова справляє найсильніше враження на слухача. Кожне його слово витончене і зважене. Один його статечний вигляд чого вартий! Енциклопедичні знання, величезний життєвий досвід і інтелект роблять його не просто цікавим співрозмовником. Для багатьох людей за щастя поспілкуватися з таким мудрецем. Їх духовного наставництва шукають.

От такий убілений сивиною старик і прийшов до молодого тридцятирічного Проповідника під покривом ночі. Никодим не просто прийшов «пофілософствувати» на абстрактні теми. Не дозвільна цікавість або сита перевага штовхнули знаменитого рабина на цю, як виявилось, історичну зустріч. Його привела одна делікатна проблема. Яка? Зараз дізнаємося.

«Бо столітній буде помирати юнаком»

«Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський» (Ін. 3:1).

Не треба думати що всі фарисеї були запеклими негідниками. Слово «фарисей» означало – «відособлені, відокремлені». В основі цієї релігійної течії лежала ідея якнайточнішого виконання Закону Мойсеєвого, щоб догодити Богові. Никодим був виключенням з натовпу лицемірів. До речі, апостол Павло – це колишній ревний фарисей Савл.

«Він уночі прийшов до Ісуса» (Ін. 3:2).

Одні вважають, що Никодим приходить під покривом темряви через страх бути побаченим у спілкуванні з опальним Проповідником. Адже він офіційний представник влади, яка Ісуса не любила. Частково погодимося.

Другі в нічному поході убачають вирішення іншої проблеми. Днем Ісуса завжди оточував народ, багато хто приходив за зціленнями від різних хвороб. У такій обстановці важко зосередитися і спокійно вести богословську бесіду. Адже Никодим освічений. На додаток він має особливий статус – він один із старійшин Ізраїлю, а не простолюдин. Ісус і сам любив усамітнюватися для молитви в пустинних місцях або ночами. Тому такий формат зустрічі для них був оптимальним. Частково погодимося і з цим.

Але все-таки головна причина цієї нічної зустрічі тет-а-тет в іншому.

«Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним» (Ін. 3:2).

Никодим з порогу називає Ісуса Равві. Равві від Бога! Таке визнання з вуст члена синедріону дорого вартує. Якщо озлоблені вороги Христові в Його чудесах бачили руку Вельзевула, то для Никодима чудеса зцілень людських недуг – це вірна ознака Божої присутності.

Никодим невипадково заводить мову про чудеса. Він як благочестивий старійшина Ізраїлю в надії чекав прихід обіцяного Месії. Адже Христос принесе із Собою еру добробуту і щастя. Майбутнє царство Христове було жаданим для юдеїв, що мріяли потрапити туди.

Ісус легко читав таємниці людського серця. Він здогадався з якою нуждою прийшов Никодим і відповідає на його особисту проблему.

«Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого» (Ін. 3:3).

Здається, що Ісус відповідає невлад. Але ні, Він не помилявся. Річ у тім, що Никодим як освічена і досвідчена в Писанні людина знала дуже добре пророцтва про Месію і Його дивовижне Царство. Він тримав у думці пророцтва Ісаї:

«…ось Бог ваш, прийде помста, воздаяння Боже; Він прийде і спасе вас. Тоді прозріють очі сліпих, і вуха глухих відкриються. Тоді кульгавий скакатиме, як олень, і язик німого буде співати» (Іс. 35:4-6).

І ще: «А ви будете веселитися і радіти повіки за те, що Я творю: бо ось, Я творю Єрусалим веселістю і народ його радістю. І буду радуватися за Єрусалим і веселитися за народ Мій; і не почуєте у ньому більше голосу плачу і голосу волання. Там не буде більше малолітнього і старця, який не досягнув би повноти днів своїх; бо столітній буде помирати юнаком, але столітній грішник буде проклятим» (Іс.65:18-20).

У Царстві Божому не повинно бути кульгавих, сліпих і німих. І це логічно. Що це за «щастя» – бути сліпим або прокаженим? Хіба це щастя – бути німим і мукати як тварина, а не дякувати Богові віршами і співом? Тому, коли Никодим побачив, що Ісус сліпих робить зрячими, глухі починають чути, а біснуватих і прокажених зціляє одним Своїм словом, він зрозумів – це перст Божий.

Ісус сам казав: «Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже» (Лк. 11:20).

Що ж треба було шанованому членові синедріону? Кульгавим він не був, не був і сліпим. Не був він прокаженим і біснуватим. Так у чому ж справа? А річ у тім, що Никодим був… старий. Так-так! У старості і ніби ноги ходять, але вже не так як у молодості. А зір? І зір залишає бажати кращого. І із слухом, і з усіма іншими органами людського тіла справи йдуть, на жаль, не найкращим чином. Не даремно існує приказка: «старість – не радість». Никодим не хотів бути в Царстві Месії немічним стариком. Він зрозумів, що старість – це хвороба. Він не хотів змиритися з цією хворобою. Усі від радості тріумфуватимуть у довгожданому Царстві, а він човгатимете немічними ногами?! Ні, не бувати цьому! Адже пророки казали: «Там не буде більше малолітнього і старця, який не досягнув би повноти днів своїх; бо столітній буде помирати юнаком» (Іс. 65:20). Столітня людина буде молода і сильна як юнак. Тому він, літній учитель і прийшов до Богом посланого Чудотворця за зціленням від старості. Якщо Ісус одним словом виганяв будь-яку хворобу, значить, Він міг вирішити і його проблему. Не міг же він нарівні з усіма підійти до Ісуса вдень і при людях попросити зцілити його від старості. Никодима підняли б на сміх. З цієї причини він і прийшов зі своєю делікатною проблемою вночі, коли міг один на один поспілкуватися з Христом.

Никодим прийшов за молодістю і силою первозданного Адама. Але він соромиться, тому і починає здалека, кажучи про чудеса Ісуса взагалі. Христос серцевідець відразу ж відповідає на його невимовлене вголос питання, кажучи про нове народження: «Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого» (Ін. 3:3).

Можливо Никодим чекав, що Ісус доторкнеться до нього або скаже слово, щоб сталося диво, як Він зазвичай робив, і це не один раз спостерігав старик. Але якщо Равві від Бога заговорив про нове народження, старик готовий підкоритися. Він згоден, але… Але як?! Як це зробити?! Як це взагалі може бути?!

Якби старик прийшов не за тим про що я писав вище, то він би повівся зовсім по-іншому. На пропозицію Ісуса про нове народження він замахав би руками із словами: «Ну що ви милий?! Про що ви?! Я прийшов зовсім не за цим!» Але Никодим серйозний як ніколи і починає мислити і обмірковувати вирішення своєї проблеми вголос.

«Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?» (Ін. 3:4)

Строго не судитимемо старика за некмітливість. Краще згадаємо столітнього Авраама і Сарру, які не відразу повірили Богові, що в них може народитися дитина. Згадаємо і Діву Марію, яка на слова Ангела про те, що вона зачне і народить сина, спочатку відповіла: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» (Лк. 1:34) Бог був дуже поблажливим до них із зрозумілої причини.

І наш герой був першопроходцем у своєму роді. Саме тому Ісус зглянувся до поважного віку і продовжує урок. Адже Він Равві від Бога!

«Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух» (Ін. 3:5,6).

Ісус як хороший учитель трохи перефразовував Свою відповідь. Христос робить підказку. Він говорить те ж саме, що і в першому випадку, тільки Свою відповідь, трохи розжував для легкотравності розуму слухача.

«Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище. Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа» (Ін. 3:7-8).

Ісус заговорив відкритим текстом про духовне, а не плотське народження і входження у Своє незриме Царство. Воно, як вітер, невидиме для очей, проте ми чуємо його «голос», що переконує нас у його реальності (мабуть під час цієї нічної бесіди дув легкий бриз, що і використав Ісус як наочний приклад).

«Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути?» (Ін. 3:9)

А от за це питання Ісус вже покартав Никодима, втім у м’якій формі.

«Ісус відповів йому і сказав: ти – учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш? Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте. Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?» (Ін. 3:10-12).

Вони чекали земного Царства, а Христос прийшов будувати духовну державу в серцях віруючих людей. Вони чекали звільнення батьківщини від окупантів, а Ісус прийшов звільнити їх з гріховного рабства. Вони благоговіли перед кам’яними скрижалями заповіту, а Бог бажав написати заповіді на їх серцях. Вони хвалилися храмом, а Бог хотів їх самих зробити храмом Духа.

Никодим, звичайно, молодець! Він здогадався, що старість – це не нормально, що це хвороба, на яку хворіють усі люди. І з цією хворобою необхідно боротися. За старістю йде смерть. Адже люди були Богом створені не для смерті.

Проте кардинальне рішення цієї проблеми, запропоноване Ісусом, повергнуло престарілого рабина в нерозуміння. Божий план побудови духовного, а не земного Царства збентежив його. Уся їх богословська доктрина, яку вони звели у своїй голові, рушилася.

«Пенуел»[1]

Никодим пішов додому таким же старим, як і приходив. Пішов, жмурячись своїми старечими очима в передсвітанковій млі. Проте внутрішньо він став іншим. Ця нічна бесіда незабутньо вразила його дух. Ця ніч багато що змінила в його світогляді. Це був його Пенуел (див. Бут. 32:30-31). Никодим, як колись його предок Яків, йшов внутрішньо окрилений після цієї доленосної нічної зустрічі. Він йшов і думав, як він, прийшовши додому, негайно сяде за Писання. Як розкриє наново священні сувої пророків і прочитає в них, витираючи сльози розчулення те, що раніше було для нього закрите. Молодий Проповідник з Назарету дав йому більше ніж молодість. Ісус вказав йому новий шлях, яким він, Никодим повинен піти, і не лише він.

Згодом саме Никодим вже вдень, при усіх мужньо заступатиметься за Ісуса в синедріоні, коли Христа хотіли заарештувати (Ін. 7:50).

А коли Ісуса убили, то Никодим відкрито ушанував Його, принісши близько ста літрів дорогих пахощів (можливо приготованих для себе) для поховання свого Учителя (Ін. 19:38-42).


[1] Пенуел – місце, де Яків боровся з Богом і тому був названий Ізраїлем («Богоборцем»)

Автор: Олександр Дмуха