Ти пропонуєш душі усе – танці, косметику і футбол. Але вона такого не їсть

Усе навколо нас – Божі дари, які Він посилає нам для того, щоб, насолоджуючись ними, ми згадували про Нього, свого Господа, Який дарував нам усе це. Господь – «Подавець благий», і усе добре на землі – від Нього. І твоя сім’я, діти, і здоров’я, – усе добре, що є в тебе, – від Бога. Чи пам’ятаєш ти про це? Ні, забуваєш.

Коли Адам уперше побачив Єву, то дуже зрадів. Він був невимовно радий і вдячний Богові. «Господи, як Ти добрий! Яку дивовижну жінку Ти дав мені!» І з тієї миті Адам ще сильніше почав любити Бога.

Так, він любив Єву, милувався нею, був щасливий з нею – але при цьому добре пам’ятав: її йому дарував Бог. І доки Єва була з ним, Бог теж був з ним. Адам не втрачав зв’язок з Богом, не відчував себе чимось автономним і окремим, навпаки: завдяки Єві він став ще ближчим до Бога, любов до Єви робила його любов до Бога ще сильнішою. А любов Божа до Адама і Єви, у свою чергу, ще більше зміцнювала їх взаємну любов.

Ми забули про такі прекрасні стосунки з Богом, забули про таку любов. Ми живемо зовсім по-іншому – живемо без Бога. Ми користуємося Його дарами, але не дякуємо, не прославляємо Його, забуваємо про Нього, адже саме Він дав нам усе це і продовжує давати і зараз.

Один хлопчина розповів мені, як одного разу вирішив зробити сюрприз дівчині, яка йому дуже подобалася. Він послав їй букет з доставкою. Але дівчина повернула букет кур’єрові, а юнакові не сказала ні слова. «Я думав, вона мені хоч би повідомлення пришле. Думав, що, побачивши букет, вона зрозуміє, що я люблю її і хочу бути з нею разом. Але вона так і не відповіла. Я навіть телефонував у квітковий магазин – раптом букет десь загубився? Але ні, вони виконали замовлення, букет вона отримала. Отримала, але так нічого і не відповіла. Їй було байдуже, вона і не згадала про мене».

Образливо. І Богові буває образливо точно так же. Бо, як кажуть святі, Він закоханий у нашу душу. Господь любить нас дуже сильно, і усе, що дає, Він дає з тим, щоб і наші душі наповнилися любов’ю до Нього. А ми не любимо Його. Ми беремо Його дари і тут же про Нього забуваємо.

Подружжя, наприклад, забуває, що це Господь дарував їм один одного. Забувають, і починається так звана рутина, а потім образи, втома і розчарування.

У нас є усе, і при цьому ми руйнуємо самих себе. Тут, на землі, у нас райське життя, але ми перетворили цей рай на пекло. Тільки подивіться – передові технології, комфортні будинки, автомобілі, усе для нас! У будь-який момент можна зателефонувати на інший кінець світу, вийти на зв’язок зі всім світом завдяки Інтернету – так, наше життя було б дійсно райським, якби в ньому був присутнім Той, Хто створив рай. Але ми вигнали Його з нашого раю, а хіба можливий рай без Бога? Рай без Того, Хто є Творець усього?

Адам і Єва бачили Бога, чули Його кроки, раділи Йому, насолоджувалися Ним, жили з Ним разом, і єднання з Богом робило їх життя по-справжньому райським.

А коли ми виганяємо Його зі свого життя, воно стає пеклом.

Ми – споживачі, що постійно вимагають то одне, то друге, – смачну їжу, дорогий одяг, новий автомобіль, нерухомість.

Це пожадливість. А душа продовжує голодувати. Усе це не може її наситити. Ми ще гірші за того багача з притчі, який сказав: «Душе, їж, пий, веселись!» (Лк. 12:19). Така людина ніколи не наситить свою душу.

«Бери від життя усе, душе! Насолоджуйся!» А що ти пропонуєш душі? Вона такого не їсть. Її не наситять ні танці, ні модні речі, ні дорога косметика, ні футбольні матчі, ні розваги з подорожами. Неможливо цим наситити душу. Забути про неї, убити її – можна, живучи з помилковим відчуттям, що вона є, що вона жива. Але жодна, навіть найякісніша, найяскравіша і найнезабутніша розвага не зможе дати їй їжу. Бо тут немає змісту, немає сенсу, усе це брехня, обман, вигадка. І тому на зміну веселощам приходить страшне розчарування, жахлива меланхолія. Начебто усе є, а чогось найголовнішого бракує. Не вистачає Його – Того, Хто робить прекрасним усе навколо.

Не зрозумійте мене неправильно – я зовсім не проти радощів життя! Адже щасливим можна бути навіть з одним-єдиним помідором у руці, якщо при цьому з тобою Бог, Божественна благодать, і ти їси цей помідор, не забуваючи про Бога. Це справжнє щастя! Так-так, і помідор може стати приводом для радості! Один помідор. А в нас чого тільки немає, яких тільки пригощань! Однієї піци скільки видів! А випічка, а м’ясо. І от ми їмо усю цю смакоту, труїмося нею, труїмося тим, що їмо – і вже незрозуміло, хто кого їсть, бо все це ми їмо без молитви, без любові, з наріканням, обуренням, засудженням і сваркою. Ми їмо багато, але усе це не йде нам на користь, навпаки – посеред відпочинку підкрадається втома.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)