«Бог відвідав народ Свій»

Воскресіння сина наїнської вдови, Джеймс Тіссо

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Не відала бідна наїнська вдова, яка втратила єдиного свого сина, що смерті – немає, що син її зовсім не помер, але тільки змінився (1Кор. 15:51). Не знала вона і того, що скорботна людська плоть «при воскресінні мертвих… сіється у тління, встає в нетлінні; сіється у безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає у силі» (1Кор. 15:42,43). Не лише ця нещасна жінка, але і ніхто з людей, що жили на землі, не знав тоді таємниці смерті. Тому сльозами і відчаєм, сумними стогонами і безутішною тугою зустрічала людина ту хвилину, коли крижане дихання смерті торкалося її збентеженої душі.

Для того і «Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7:16), щоб благовістити цьому народу, що страждає, цим людям, які «перебувають у країні й тіні смерти» (Мф. 4:16), що «поглинута смерть перемогою» (1Кор. 15:54). І недаремно Христос до Самого Себе адресує слова з пророка Ісаї: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю» (Лк. 4:18).

Не лише до неї, ридаючій вдові з Наїна, не лише до нього, юнакові, що відійшов у світ інший, але і до всіх, хто плаче про безнадійну втрату, до усіх, хто, здавалося б, неповоротно пішов, звернене слово розради і пророцтва:  «“Кістки сухі! слухайте слово Господнє!” Так говорить Господь Бог кісткам цим: ось, Я введу дух у вас, і оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і покрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і пізнаєте, що Я Господь» (Єз. 37:4-6).

– Невже це можливо? – сумнівається всякий смертний. Можливо! – каже Христос, – «не бійся, тільки віруй» (Мк. 5:36). І щоб ця віра не убожіла в душах грішних людей, що зневірилися, повстає від свого смертного одру передчасно померлий юнак, тріумфує мати, що раптом втратила, але знову набула надії, а обійняті страхом свідки дива сповідують, що «Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7:16)!

Воскресіння сина наїнської вдови, Вільям Гол

Але Бог ніколи і не залишав народу Свого. Він, «багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив» (Євр. 1:1,2). Син не може бути спадкоємцем тління! Син не може наслідувати порох, тому і наш Бог – «не є Бог мертвих, а живих» (Мф. 22:32)! У Нього усі живі, у Нього немає місця для «хвороби, печалі і зітхання», бо «у Ньому було життя, і життя було світлом людям» (Ін. 1:4). Там, де Світло, немає і не може бути жодної пітьми. Там, де Христос, немає і не може бути смерті!

От – Блага Звістка, от – Євангеліє, яке приніс людям Син Божий. Про це благовістя нагадує нам сьогодні апостол Павло, коли каже: «Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовістив, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа» (Гал. 1:11,12). Бо людина може повідати тільки про те, чому причетна, тобто про смерть. Щоб благовістити про Вічне Життя, треба мати досвід Воскресіння, треба свідчити про те, що знаєш, що пережив і відчув сам.

Син Божий свідчить про Себе: «Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали» (Ін. 10:10). І це життя з надлишком виливається в уражений гріхом, розпадом і смертю світ для того, щоб сталося так, як і обіцяв пророк: «Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги – рівними. І побачить всяка плоть спасіння Боже» (Лк. 3:5,6), щоб не лише вдова наїнська, але і будь-яка мати, що втратила свого сина, знову набула надії, на власному досвіді переконавшись, що любов сильніша за смерть.

Не даремно апостол пише про те, що він «не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю» (Гал. 1:16), коли покликав його Христос. Не став апостол перевіряти алгеброю гармонію. Не почав шукати в науці доказів буття Божого. Бо наука, ця «плоть і кров» знає тільки правду розпаду, тільки правду вічної смерті. Дух же, Який «дише де хоче» (Ін. 3:8), свідчить про Христа (Ін. 5:32). А Він, Який прийшов у світ грішних спасти, Сам «є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6).

Цю істину не осягнути логічним зусиллям. Цей шлях не виміряти лінійкою. Це життя не розгледіти під мікроскопом. Бо, як помітила одна мудра людина, «найголовнішого очима не побачиш, гострозоре одне лише серце». І це вдячне серце у відповідь на ласкавий заклик Спасителя: «Не плач!» – відповідає хоча і зі сльозами, але і з надією – великою надією: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9:24)! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 20 неділя після П’ятидесятниці