Книжники, фарисеї і саддукеї – хто вони?

Книжники

Книжник (буквально – той, хто пише, писар) – представник найбільш освіченого прошарку юдейського народу (у Новому Завіті згадуються майже завжди разом з фарисеями).

«Книжники» – це переклад грецького слова grammateіs, множини, що є формою, від grammateus, що означає «писар; переписувач»; «конторський службовець; секретар».

Це слово в Книзі Діянь 19:35 перекладене «писар міста» (Хоменка) або «писар міський» (Огієнка). Йдеться про чиновника міського рівня.

У лексиконах грецької мови також можна знайти інформацію про те, що слово grammateus також означало людину, досвідчену в юдейському законі, тлумача закону.

У такому значенні слово вживається в Євангелії від Матфея 2:4 і 5:20:

  • «І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос?» (Мф. 2:4).
  • «Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5:20).

У Євангелії від Матфея 13:52 це слово означає духовного учителя, учителя в релігійних питаннях: «Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе» (Мф. 13:52).

Воно також вживалося для позначення людини, відомої своєю мудрістю і вченістю: «Де мудрець? Де книжник? Де допитливий віку цього? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?» (1Кор. 1:20).

Слово grammateus є формою від grapho, що означає «пишу». Очевидно, що від нього пішло слово «графіт», різновид вуглецю, який, зокрема, використовують при виготовленні олівців. Від нього ж походить «граматика», бо граматика це те, що пишуть і використовують при письмі.

Книжники вважалися знавцями закону Мойсеєвого

Ісус засуджував їх за гріхи і непослідовність. Це показує, що духовні вожді можуть помилятися. Але саме релігійні діячі привели Христа на Голгофу!

Найбільший книжник

Першим і найбільшим книжником був Ездра: «Цей Ездра вийшов з Вавилона. Він був книжник, який знався на законі Мойсеєвому, який дав Господь Бог Ізраїлів. І дав йому цар усе за бажанням його, тому що рука Господа Бога його була над ним. З ним пішли в Єрусалим і деякі з синів Ізраїлевих, і зі священиків і левитів, і співців, і воротарів, і нефинеїв у сьомий рік царя Артаксеркса. І прийшов він в Єрусалим у п’ятий місяць, – у сьомий же рік царя. Бо в перший день першого місяця був початок виходу з Вавилона, і в перший день п’ятого місяця він прийшов у Єрусалим, тому що благодійна рука Бога його була над ним» (Езд. 7:6-9).

«Коли настав сьомий місяць, і сини Ізраїлеві жили по містах своїх, тоді зібрався весь народ, як одна людина, на площу, яка перед Водяними воротами, і сказали книжнику Ездрі, щоб він приніс книгу закону Мойсеєвого, який заповів Господь Ізраїлю» (Неєм. 8:1).

Ездра зібрав і упорядкував усі книги Старого Завіту, але вже в його час були інші книжники: «І приставив я до комор Шелемію священика і Садока книжника і Федаію з левитів, і при них Ханана, сина Закхура, сина Матфанії, тому що вони вважалися вірними. І на них покладено роздавати частки братам своїм» (Неєм. 13:13).

Після вавилонського полону, коли староєврейська мова стала забуватися, а до ужитку увійшла нова – арамейська, усі священні книги треба було переписувати, щоб їх зберегти.

Книжники стають хранителями, тлумачами і учителями закону. Хоча до закону заборонялося щось додавати: «Не додавайте до того, що Я заповідаю вам, і не вкорочуйте від того; зберігайте заповіді Господа, Бога нашого, які Я вам заповідаю» (Втор. 4:2), – дуже скоро з’явилася безліч нових правил, положень, встановлень, які загалом називалися переданнями старців (Мф. 15.2). – «Чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб» (Мф. 15:2).

Відомі книжники новозавітних часів

Відомими книжниками того періоду були Гілель і Шамай, які очолювали дві різні школи. Учнем (і онуком, як свідчить передання) Гілеля був Гамаліїл, наставник Савла (ап. Павла).

Були серед книжників і ті, хто прагнув, слідувати за Христом: «Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов» (Мф. 8:19).

…і ті, хто розмовляв з Ним: «Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав…» (Мк. 12:32), – одному з яких Він сказав, що той близький до Царства Божого: «Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого»  (Мк. 12:34).

Фарисеї

Фарисеї, юдейська релігійна і політехнічна партія, єдина з єврейських партій і груп, що збереглася і після падіння Єрусалиму; саме тому в основі сучасного юдаїзму лежать переважно фарисейські традиції.

«Фарисеї» це українізована форма грецького слова pharіsaіos, яке, у свою чергу, прийшло в грецьку від арамейського perіshіn, що означало те ж саме, що parash у староєврейському («відділяти(ся)»). Таким чином, «фарисей» означає «відокремлений», той, хто «відокремився».

Ми не знаємо, яким чином фарисеї набули такого найменування. Деякі дослідники вважають, що так назвали їх супротивники. Слово «фарисей», ймовірно, означає «відособлені» і має на увазі групу людей, на яких, на відміну від саддукеїв, суттєво не вплинули сторонні елліністичні та раціоналістичні ідеї.

Роль фарисеїв за новозавітних часів

Фарисеї були провідною релігійною групою за часів Ісуса. Вони з’явилися задовго до Його народження як опозиційний рух, що опирався впливу еллінської культури на юдеїв. Фарисеї були сепаратистами, бо вони з презирством ставилися до будь-якого іншого народу. Їх презирство, на думку деяких дослідників, переносилося також на саддукеїв і простих юдеїв.

Савл Тарсянин був фарисеєм у момент свого навернення до Христа. Він сказав цареві Агриппі про самого себе: «Я жив, як фарисей, за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням» (Діян. 26:5).

Партія фарисеїв сформувалася, мабуть, незадовго до епохи Маккавеїв. Спочатку Маккавеї входили в партію фарисеїв і спиралися на неї, але пізніше покинули цю партію і навіть піддавали її членів гонінням.

За часів Ісуса політичні вожді єврейського народу, більша частина високопоставленого священства і синедріону належали до проелліністично налаштованих саддукеїв, але духовними вождями народу залишалися фарисеї. Не будучи в більшості своїй священиками, вони були, проте, благочестивими і правовірними людьми, які усією душею намагалися виконувати Закон як Божу волю.

Вони визнавали існування добрих і злих духів, життя після смерті і тілесне воскресіння: «Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, й інше» (Діян. 23:8).

Ісус, Закон і фарисеї

У цьому плані Ісус не знаходив в їх вченні нічого негожого (Мф. 23:2 і наст.), але в той же час Він застерігав від сліпого наслідування ним (Мф. 16:11 і наст.), оскільки фарисеї покладалися на власну праведність, а не на Господа.

Фарисеї обмежували себе зовнішнім виконанням Закону, намагаючись у той же час зміцнити Закон новими правилами і приписами, регулюючими його виконання. Насправді ж вони усе більш віддалялися від істинної Божої волі (Мф. 15:1 і наст.). Наслідком цього було неусвідомлене, а тому особливо небезпечне, лицемірство (Мф. 15:7-9; 23:13-29) і самомилування (Мф. 6:5,16; 23:5-7; Лк. 18:11).

Частково фарисейські приписи з виконання Закону були відкрито спрямовані на те, щоб обійти Закон: наприклад, під час поїздки в суботу на ослові на сідло клали бурдюк з водою, бо Закон дозволяв у суботу долати відстань по воді більшу, ніж по суші.

Але головній заповіді, любові до Бога і ближніх, фарисеї не приділяли належної уваги: «Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати» (Лк. 11:42).

Христос викриває фарисеїв, Джеймс Тіссо

…чи поширювали її тільки на фарисеїв (звідси питання у Лк. 10:29: «А хто ж мій ближній?»).

Фарисеї були переконані в тому, що вони – єдино справжні діти Авраамові і сини Божі (Ін. 8:33-47), істинні учні Мойсеєві (Ін. 9:28), люди духовно зрячі (вірші з 40 і наст.).

Це хибне переконання робило їх гордовитими: «Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв?» (Ін. 7:48 і наст.), – владолюбними і навіть доводило до богохульства, коли вони виявлялися свідками очевидної, але невигідної для них дії Святого Духа.

«А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів. І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану? Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той. І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його. Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його. Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили; хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду. Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух» (Мк. 3:22-30).

Вони ревно підтримували свій престиж.

  • «Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах» (Мф. 23:6 і наст.)
  • «Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах» (Лк. 11:43).

Своєю надмірною місіонерською старанністю фарисеї перегороджували шлях у Царство Небесне тим, хто дійсно шукав Бога:

  • «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти» (Мф. 23:13).
  • «Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили» (Лк. 11:52).

І провадили наверненого ними язичника до вірної духовної смерті: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас» (Мф. 23:15).

Тому Ісус називає їх синами диявола: «Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8:44).

Щоб зрозуміти усю гостроту розбіжностей Ісуса з фарисеями, благочестивими людьми Його часу, треба пам’ятати про Його докори висунутими на їх адресу: «Облиште їх: вони – сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму» (Мф. 15:14).

Саддукеї

Саддукеї (реконструкція)

Юдейська релігійна партія, виникнення якої, ймовірно, відноситься до персидських або елліністичних часів. Свою назву вона дістала по імені якогось Цадока (Садока). Він, очевидно, був первосвящеником за часів Давида і Соломона, і з того часу посада первосвященика передавалася в його роду в спадок (див. 2Цар. 8:17; 3Цар. 1:8; 2:35; пор. Єз. 40:46; 43:19; 44:15; 48:11)

Саддукеї дуже політизувалися і перебували під сильним елліністичним впливом, через що були супротивниками фарисеїв: «Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедріоні: “Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять”» (Діян. 23:6 і наст.)

Під час правління Маккавеїв саддукеї були мало помітними, але згодом, завдяки прихильності до них царів Іоанна Гіркана, Олександра Янная і Аристобула ІІ, активізувалися.

За новозавітних часів їх вплив на народ був незначний, але саддукейські священики утворювали віддану первосвященикові фракцію в синедріоні: «А первосвященик і з ним усі, які належали до єресі саддукейської, сповнилися заздрощів» (Діян. 5:17), – і таким чином брали участь у політичному керівництві країною, виражаючи інтереси аристократії. До часу початку громадського служіння Ісуса їх політика по відношенню до римлян у цілому була дружньою.

Боротьба проти Ісуса

У боротьбі проти Ісуса саддукеї і фарисеї виступали єдиним фронтом (Мф. 16:1,6,11 і слід.), але керувалися різними мотивами: фарисеї ненавиділи Ісуса за Його вчення і Його справи, а саддукеї, ймовірно, вважали, що усунення Ісуса потрібне, швидше, з політичних міркувань.

Саддукеї і фарисеї одностайно визнавали П’ятикнижжя Мойсеєве, проте саддукеї відкидали усний «Переказ батьків», тобто вироблені фарисеями приписи з дотримання Закону, і не надто високо цінували книги пророків. Проте з окремих питань Закону вони висловлювали ще строгіші судження, ніж їх супротивники фарисеї.

Будучи раціоналістами, вони не визнавали воскресіння мертвих (Мф. 22:23; Мк. 12:18; Лк. 20:27; Діян. 4:1 і наст.; 23:8) і життя після смерті (див. Лк 16:27 і наст.).

За матеріалами сайту http://www.bible-help.ru