Фарисеї

Христос і фарисеї, Джеймс Тіссо

Назва «фарисеї» походить від єврейського «перушім», або, швидше, від арамейського «перішайя». І те, і друге слово означає «відокремлені» – мається на увазі: від грішників і недостатньо благочестивих людей. Фарисеї не виключали себе з релігійного життя усього іншого єврейського народу, не поривали з Єрусалимським Храмом (на відміну від ессеїв, див. у наступному дописі), але вважали, що народ у цілому дотримує релігійні приписи занадто приблизно і дуже недбайливо.

Головною відмінною рисою фарисеїв було детальне уточнення розпливчатих приписів старозавітного Закону і неухильне їх дотримання. Величезну роль разом з Писанням грали «передання старців» (Мф. 15:1-6; Мк. 7:1-13).

Норми, що затвердилися в юдаїзмі початку н.е., були набагато детальнішими і суворішими, ніж приписи П’ятикнижжя. Так, Закон Мойсеїв забороняє працювати в суботу: «День сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи» (Вих. 20:10).

Рабинистичне тлумачення, що сходить до фарисейського передання, розуміє слово «робота» вкрай розширювально: у суботу, наприклад, забороняється будь-яке запалення вогню, написання більш ніж однієї букви, пересування більш ніж на певну кількість кроків і т.п.. Рабинистичні приписи регламентують детальним чином усі сторони людського життя: приготування їжі, подружні стосунки і т. д. і т. п.

Мабуть, така була в цілому тенденція розвитку юдаїзму в I ст. н.е., але саме у вченні фарисеїв («переданнях старців») ця тенденція реалізувалася найповніше. Йосип пише, порівнюючи вчення саддукеїв і фарисеїв: «Фарисеї передали народу, на підставі древнього переказу, безліч законоположень, які не входять до складу Мойсеєвого законодавства. Саддукеї абсолютно відкидають усі ці нашарування, вимагаючи обов’язковості лише одного писаного закону і віднімаючи всяке значення в усного переказу. Завдяки цьому часто виникала безліч суперечок і розбіжностей між фарисеями і саддукеями» («Юдейські старожитності» XII 10:6). Апостол Павло в Діяннях характеризує фарисеїв як «найсуворіше в нашому віросповіданні вчення» (див. Діян. 26:5).

Дотримуючи ритуальну чистоту, фарисеї відмовлялися сідати за один стіл не лише з іновірцями і іноземцями, але і з іншими євреями, якщо вважали їх спаплюженими гріхом або недостатньо ретельним виконанням побутових релігійних приписів (Мф. 9:11). Фарисеї багато постили (Мф. 9:14), довго молилися (Мф. 23:14). Суворо дотримували суботу (Мф. 12:2). Строго, до дрібниць, дотримували приписи про десятину на Храм (Мф. 23:23).

Фарисеї не були пов’язані з Храмом, тобто з офіційною ієрархією. За соціальним статусом більшість з них, як вважають дослідники, були торговцями або небагатими землевласниками. Деякі, проте, цілком присвячували себе вивченню і тлумаченню Закону.

Простий народ не міг слідувати у своєму звичайному житті детальним приписам фарисеїв, але шанував їх як людей святого життя (вважаючи, мабуть, що святе життя полягає саме в дотриманні максимальної кількості максимально детальних обрядових приписів). Згідно з Йосипом, простий народ незвичайно шанував їх і в зіткненнях храмової аристократії з фарисеями завжди був на боці фарисеїв.

Вкрай серйозне ставлення до питань віри зближує перших християн і фарисеїв. Але в Новому Завіті портрет фарисея даний як свого роду фон до того, яким має бути послідовник Ісуса Христа: у того, хто йде за Ісусом, на першому місці має бути не зовнішнє, а внутрішнє.

«На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди» (Мф. 23:2-5).

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони» (Мф. 23:25,26). Притча про митаря і фарисея (Лк. 18) найчіткіше виразила ставлення Христа до фарисеїв – і зробила в європейських мовах слово «фарисей» синонімом слів «ханжа» і «святенник».

Христос викриває фарисеїв, Джеймс Тіссо

В одній з науково-публіцистичних статей запропоновано замінити це ототожнення іншим, і дається наступний перелік відмінних рис фарисеїв часів Ісуса (нумерація цих рис моя – автор): «(1) Люди зовсім не ганебні, але, навпаки, шанувалися в народі як моральні і духовні авторитети. Незалежні від духовної і світської влади. (2) Любили пристосувати релігійні норми до «сучасного життя». (3) Виступали проти страти. (4) Здебільшого цуралися політики. Закликали до відділення релігійної влади від світської – у другої ж, начебто, «руки в крові». (5) Прагнули навести в розколотій Юдеї розумний республіканський лад. (6) Любили молитися не в синагогах, а по будинках, передбачаючи «приватну релігійність», модну у відокремлених колах XXI століття».

Сукупність цих рис дає авторові основу зіставити фарисеїв з новоєвропейською інтелігенцією. Це дуже цікава історіософська теза, і вона, поза сумнівом, заслуговує серйозного наукового аналізу, пункт за пунктом.

(1) Для фарисеїв і їх прибічників авторитет людини визначався знанням заповідей Закону, знанням «батьківських передань» та їх ретельним, детальним дотриманням. Дійсно, такий авторитет не залежить ні від багатства, ні від близькості до політичної влади, ні від духовної, ні від світської влади.

Для інтелігенції (принаймні, в ідеалі; реальність з ідеалом частенько розходиться) авторитет людини теж не повинен залежати ні від її багатства, ні від близькості до можновладців. Але на тому схожість новоєвропейської інтелігенції із староєврейськими «перушім» і закінчується.

У житті староєврейського фарисея, як ми бачили, найважливіше місце займала детально розроблена система обрядових приписів і релігійно-ритуальних заборон; ці приписи і заборони щохвилини контролювали всі аспекти його життя. Це прямо протилежний кінець спектру по відношенню до того, що прийнято називати «інтелігентською релігійністю».

Фарисеї (як, втім, і саддукеї, і ессеї) були прибічниками найсуворішої національної ізоляції: з представниками інших народів не може бути жодних змішаних шлюбів, з ними не можна навіть їсти за одним столом. Характерне для новоєвропейської інтелігенції уявлення про «загальнолюдські цінності» і «загальнолюдську культуру» було таке ж чуже для древнього фарисея, як, скажімо, для іранського аятоли.

(2) Безперечно, найневдаліша характеристика, яку можна дати фарисеям рубежу ер – це що вони «любили пристосувати релігійні норми до сучасного життя». Ми вже говорили, що обрядові норми в юдаїзмі I ст. н.е. не лише не слабшають, а, навпаки, стають усе більш строгими, і що фарисеї були якраз в авангарді цього процесу деталізації, уточнення і посилення Закону.

Якщо ми віримо свідоцтву Діянь Апостолів, то повинні приєднатися до апостола Павла, який характеризує фарисеїв як «найсуворіше в нашому віросповіданні вчення» (див. Діян. 26:5).

(3) Фарисеї не виступали за відміну страти. Та і як вони могли виступати проти страти, якщо Старий Завіт її прямо наказує, а завдання, яке ставили перед собою фарисеї, полягало не в скасуванні, а в ретельній деталізації усіх приписів Старого Завіту?

Їх суд був, дійсно, менш жорстокий, ніж суд саддукейської храмової аристократії. Йосип Флавій неодноразово це відмічає. Фарисеї, наприклад, на відміну від саддукеїв, були проти страти за наклеп («Юдейські старожитності» XII 10:6).

У Діяннях апостолів ми читаємо, що первосвященик та інші члени Синедріону хотіли стратити апостолів, але «фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав» перешкодив страті, попередивши членів Синедріону: «Стережiться, щоб вам не стати i богоборцями» (Діян. 5).

Але це не означає, що фарисеї взагалі ніколи не ухвалювали смертних вироків. Павло, під час свого перебування фарисеєм, схвалював страту Стефана (Діян. 8:1).

(4-5) Фарисеї зовсім не цуралися політики і вже тим більше не закликали до відділення релігійної влади від світської (у 149-140 до Р. Х., при цариці Олександрі фарисеї фактично правили Юдеєю). Ідеальною політичною системою для них, як можна бачити з творів фарисея Йосипа Флавія («Проти Апіона» II 16 (157)), була теократія, тобто влада духовенства – а вже жодним чином не демократія і не республіканський лад!

(6) Твердження, ніби фарисеї «любили молитися не в синагогах, а по будинках, передбачаючи приватну релігійність» більш ніж невірне. Якщо вірити Євангелію, усе було якраз навпаки!

Саме фарисеїв має на увазі Ісус під «лицемірами», коли звертається до Своїх учнів у Нагорній Проповіді: «І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:5-6).

Якщо все ж пошукати для «перушім» часів Ісуса якийсь аналог у сучасному релігійному житті, то швидше вже можна порівняти їх з тими ультраконсервативними ревнителями «православного благочестя», для яких характерна ретельна увага до найдрібніших обрядових деталей і розширювальне тлумачення древніх правил.

Як відомо, у 73 правилі Трульського собору заборонено зображувати хрест на підлогових мозаїках («зображення хреста, накреслювані деякими на землі, зовсім згладжувати, щоби знамення перемоги нашої не було зневажено попиранням перехожих»).

У деяких ультраправославних будинках і монастирях, розширюючи Трульське правило до абсурду, виламують паркет, якщо дві паркетини на ньому лягли перпендикулярно, і вирізують хрестовини із сифонів умивальної раковини. Таке розширювальне тлумачення правил дійсно чимось схоже на трактування старозавітних заповідей у Мішні і Талмуді.