Особливості Євангелія від Марка (продовження)

І в Марка (9:17-27), і в Матфея (17:14-18), і в Луки (9:38-42) описується зцілення хлопчика-епілептика. У Євангелії від Марка батько, прийшовши до Ісуса, просить зцілити сина, детально описуючи напади в дитини: «Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє». Далі йде діалог, який є тільки в Євангелії від Марка: «Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства; багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (9:21-24).

Ми усі знаємо цю останню фразу. Для багатьох вона стала особистою молитвою, бо часто наша віра – у глибинах її – є просто погано прикрита невіра. І від цієї нашої невіри ми прориваємося до справжньої віри, повторюючи услід за батьком хлопчика: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» Ця фраза є тільки в Євангелії від Марка. Його розповідь про зцілення хлопчика не так лаконічна, як у Матфея, і не так досконала в літературному плані, як у Луки. Але саме через його нехитрість і достовірність у ній збереглася фраза, яку загубили і Матфей, і Лука: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству».

Згадаємо ще один епізод. Спаситель з учнями приходить до стін Єрусалимських. Ісус урочисто в’їжджає в Єрусалим на віслюкові, як би виконуючи пророцтво Захарії. А осла цього апостоли знайшли «прив’язаного на вулиці біля воріт» (Мк. 11:4). У коротенькій фразі дана вичерпна характеристика: біля воріт будинку, але не усередині двору, а за огорожею, зовні. З погляду того, що хоче донести до нас Спаситель, немає жодної різниці, де саме був осел – зовні або усередині, на вулиці або в провулку, біля воріт або біля віконця. Але ці деталі в Євангелії від Марка включають у роботу не лише наше серце, але і очі, що далеко не завжди буває в текстах.

Ще один приклад. Ісус зціляє дочку сирофінікіянки (чи хананеянки), тієї самої жінки, яка у відповідь на слова Спасителя про те, що «недобре взяти хліб у дітей і кинути псам», вигукує: «Але і пси під столом їдять крихти від дітей» (Мк. 7:28). Зціливши дівчинку, Ісус відправляє матір додому. «І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі» (Мк. 7:30). Ми як би разом з цією жінкою входимо в її будиночок і бачимо дівчинку, яка лежить на постелі. У Матфея в розповіді про цю подію якісь моменти передані набагато детальніше, ніж у Марка, але завершується епізод як би більше нейтрально: «І зцілилася дочка її у ту ж мить» (Мф. 15:28).

Марко дуже часто дає повну інформацію для наших очей. От Ісус разом з апостолами йде в напрямку до Єрусалиму; Марко відмічає: «Ісус ішов попереду них» (10:32). Знову, здавалося б, репліка, богословські незначуща, але вона допомагає побачити, як вони йдуть: попереду Ісус, і за Ним, трохи віддалік, апостоли. Христос завжди попереду. Ми завжди від Нього відстаємо.

У Марка, на відміну від інших євангелістів, досить багато арамейських слів: «Таліф`а, к`умі» (5:41), – каже Ісус дочці Іаїра («дівчино, тобі кажу, встань») і «єффаф`а» (7:35), тобто «відкрийся» – при зціленні глухого й гугнявого. Сліпий Вартимей звертається до Ісуса теж арамейською: «Раввуні» (10:51).

У молитві Гефсиманській Ісус молиться: «Авва, Отче!». Спаситель вимовляє Своє «Авва» (Отче), і тут же Марко перекладає це слово грецькою мовою – Отче (14:36). Нарешті, останні слова Спасителя на Хресті: «Елоі! Елоі! Лама савахфані?» – що означає: «Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (15:34). Елементи арамейської мови збереглися саме в Марка.

Є в Євангелії від Марка ще одне місце, на яке слід звернути увагу. Ісуса, вже схопленого, ведуть у двір первосвященика. «Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його. Але він, покинувши покривало, голим утік від них» (14:51,52).

Хто цей юнак? Колись було висловлене припущення, що євангеліст зафіксував у цій фігурі самого себе. Я завжди порівнюю євангельський текст з іконою. Як на іконі майстер нерідко зображує десь збоку самого себе, так і тут цілком вірогідна поява автопортрета – як би на периферії євангельського тексту.

Він, цей юнак, був загорнутий у покривало на голе тіло. Чому? Доводиться домислювати ситуацію. Ймовірно, коли цей юнак вже ліг спати, він виявився свідком чогось незвичайного, вискочив з ліжка, завернувся в те, що потрапило під руку, і кинувся услід за Ісусом і апостолами. Можливо, він був свідком Тайної Вечері, можливо, бачив, як Ісус пішов разом з учнями в сад Гефсиманський і потім молився там або як Його схопили. Так чи інакше, коротке зауваження – «загорнувшись покривалом на голе тіло» – ще один доказ того, що в Євангелії від Марка ми маємо справу із справжнім свідоцтвом. Причому автор (чи автори) дорожить кожною, навіть найменшою і на перший погляд незначущою, деталлю.