Особливості Євангелія від Марка (закінчення)

Коли в перші десятиліття XX століття Євангеліє від Марка було прочитане саме під новим ракурсом, відразу склалася думка: це просто свідоцтво, документ, несистемний набір фактів – справжніх, свіжих, що не зазнали жодної обробки. Отже, це дуже хороше первинне свідоцтво євангельської проповіді. Але коли починаєш читати Марка уважніше, розумієш, що в той же час це текст, від початку до кінця, досить добре продуманий. До нас дійшли сотні і сотні фрагментів Євангелія від Марка, записаних для особистого користування на маленьких клаптиках папірусу. Ці фрагменти – цитати того тексту, який ми читаємо сьогодні. Тобто жодних чернеток не було. Можна зробити важливий висновок: як і Євангеліє від Матфея, Марків текст був записаний вже в готовому вигляді. Це не випадкові записи і не мемуарні нариси свідка, а добре завчена, спочатку збережена в пам’яті десятків людей проповідь, коли спочатку усе встало на свої місця, а потім вже було записане. Це проповідь, яка передавалася з вуст у вуста, в якій (не на шкоду її достовірності) є присутнім чіткий задум. І його легко виявити.

Як починається Євангеліє від Марка? «Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого». (1:1). Чим закінчується розповідь Марка про смерть Ісуса на Хресті? Сотник, що стояв біля Хреста, вигукує: «Воістину Чоловік Цей був Син Божий» (15:39). У першому розділі, коли розповідається про Богоявлення, голос з небес промовляє: «Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління» (1:11). Ця ж тема звучить у питанні первосвященика: «Чи Ти Христос, Син Благословенного?» (14:61). І Петро на питання Христове: «а ви за кого Мене вважаєте?» – відповідає: «Ти є Христос» (8:29).

Напевно, саме цей вірш і слід вважати серцевинним (він і знаходиться якраз у середині Євангелія). До цього вигуку Петра: «Ти є Христос» в Євангелії висвічувалася одна важлива тема. На ній слід зупинитися.

Ісус зціляє хворого і каже духу, якого Він виганяє: «Замовкни і вийди з нього» (1:25). Далі розповідається про зцілення багатьох: «І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос» (1:34). Потім, зціляючи прокаженого, Ісус каже йому: «Гляди ж, нікому нічого не кажи». (1:44). А повертаючи життя померлій дочці Іаїра, Спаситель «суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав» (5:43). Розповідаючи про зцілення глухонімого, євангеліст знову підкреслює: «І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували» (7:36). І нарешті, зцілення сліпого, який вимовляє чудову фразу: «Я бачу людей. Вони як дерева, але ходять» (8:24). (Переклад наш. – Г. Ч.) Це місце дуже невдало передане в Синодальному перекладі: «бачу, мов дерева, людей, що проходять». Незрозуміло, про що йде мова. Сліпий насправді звик, намацувавши дорогу, обхоплювати руками дерева. І от, нарешті, тепер він бачить людей: «Вони як дерева, але ходять». Це ще одне свідоцтво приголомшливої істинності, свіжість євангельського тексту – не причесаного і не прикрашеного. Розповідаючи про це зцілення, євангеліст знову говорить: «І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай» (8:26).

І так, аж до моменту, коли Петро вигукнув: «Ти є Христос» (8:29), Ісус забороняє тим, хто виявляється свідком Його чудес, розповідати про них. Чому?

Спаситель приходить у цей світ таємно. Тому Його проповідь зазвичай пов’язана з тим, що ми називаємо месіанською таємницею. Так, Він зціляє людей, бо не може не зціляти. Він воскрешає померлих, бо не може не протягнути руку допомоги тим, кому погано. Але Він забороняє розголошувати це, бо тоді люди почнуть прагнути до Нього не тому, що Він є втілена Істина, а тому, що Він чудотворець. І тоді вони потягнуться до Нього лише для того, щоб отримати якусь користь, вигоду. От цього Спаситель боїться найбільше.

Ми знаємо за досвідом двотисячоліття Церкви, що віра закінчується в той момент, коли людина хоче щось з цього мати: здоров’я, успіх у житті, квартиру, роботу або ще щось. У «Відвертих оповіданнях мандрівника» говориться про три шляхи, які ведуть до Бога. Перший – шлях раба, який працює із страху перед пекельними муками. Цей шлях страху начисто заперечується Євангелієм, хоча в середні віки люди зверталися до Христа саме боячись майбутнього. Другий шлях – шлях найманця, який сподівається своєю чесною роботою заслужити нагороду в Бога. Це якраз той шлях, яким можуть піти люди, якщо побачать у Спасителеві не свого друга і Брата, що розділяє усі прикрощі і радощі цього життя, а всемогутнього чудотворця. Нарешті, третій шлях – той, який вибирає для себе мандрівник у «Відвертих оповіданнях». Це шлях любові, коли не виникає питання: а що дасть ця любов? Коли ясне одне: бути поза Христом неможливо. Життя без Нього нестерпне. Можна бути тільки з Христом.

Блискучу відповідь на таку постановку питання дає євангеліст Марко: з перших рядків оповідання ми бачимо Ісуса в оточенні Його учнів. Його місія, Його служіння, Його шлях втрачають всякий сенс, якщо Він один. Євангеліє від Марка – це Євангеліє, в якому Ісус, апостоли та учні весь час йдуть разом. Такий шлях християнина – шлях учня, який не запитує, навіщо він тут, разом зі своїм Учителем. У нього просто немає іншого шляху: він з Христом, бо він не може бути без Нього.

Коли Петро вигукує: «Ти є Христос», – таємниця Месії перестає бути таємницею. Ще раз звернемо увагу, – на початку Євангелія звучать слова про Сина Божого, наприкінці – сотник вигукує: «Воістину Чоловік Цей був Син Божий» (15:39). У середині Євангелія від Марка апостол Петро каже: «Ти є Христос», і ми вже знаємо, що Він – Христос. Читаючи перші розділи Євангелія, ми вчимося говорити з Ним і слухати Його. Ми проходимо за Ісусом дуже важкий шлях усвідомлення того, що Його місія пов’язана з Хрестом, з ганебною смертю. Друга частина Євангелія присвячена саме цьому – три рази дорогою в Єрусалим Ісус каже учням про Свою смерть, про страту, яку Він зазнає, про ту ганьбу, яку Йому доведеться пережити. Їм дуже важко прийняти усе це у свої серця, хоча в них вже є досвід особистого спілкування з Ним.

От так і ми: читаючи перші вісім розділів, ми, здавалося б, теж накопичуємо досвід спілкування із Спасителем. Проте в нашу свідомість дуже важко входить усе наступне. Нам увесь час хочеться, щоб Страсна п’ятниця не була таким днем, яким вона є вже багато віків – днем заупокійної служби. Нам усе хочеться бачити в християнстві якусь силу. А Євангеліє від Марка показує нам, що християнство – це просто життя в Христі. У Євангелії немає жодної системи, жодної теорії і жодного особливого вчення. У ньому є Христос.

У Євангелії від Марка, повторю, немає нічого такого, чого б вже не було в Матфея або Луки. Вірніше, у Марка є тільки один текст, якого немає в інших Євангеліях, – маленька дорогоцінна притча Ісуса про насіння, кинуте в землю:

«…Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як – не знає він. Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива» (4:26-29).

Тут йдеться про насіння, яке усередині, у землі, набрякає, наповнюється водою, проростає і потім росте непомітно для зовнішнього спостерігача. Цьому насінню уподібнює Ісус Царство Боже: робота Божа відбувається в глибинах нашого «я», дуже часто непомітно не лише для стороннього спостерігача, але і для нас самих. І ця таємниця роботи Божої усередині людини так яскраво відкрита саме в Євангелії від Марка.