Вибір супутника життя

– Одні роками чекають великого почуття, а інші вибирають собі половинку з тих, хто поруч. Хто правий?

Зрозуміло, безрозсудно прививати своїй дочці романтичні мрії: ось чекай на прекрасного принца, який припливе на кораблі і забере тебе в далекі країни, де ти будеш з ним незвичайно щаслива і оточена всім, що душа забажає. Це неприпустима крайність. Інша – навпаки, безпринципний прагматизм, що взагалі ніякого почуття не має бути, а тільки раціональний розрахунок: вік обранця підходить, зовнішність припустима, соціальний статус близький і за характером нічого. Ну що ж, тут потрібно б вже весілля грати. А там подивимося, як сімейне життя починати. Це друга крайність.

Напевно, для більшості молодих віруючих людей шлях лежить посередині: з одного боку, душевний (хай і не завжди духовний) емоційний потяг до людини, прагнення до неї, з другого – оцінка того, що в головному ми єдині, що між нами немає принципових розбіжностей у світогляді. І от коли це співпадає, то це і є найтверезіший, наймудріший підхід до влаштування сімейного життя.

– Як бути, якщо здається, що ти взагалі не здатний на любов, чи треба продовжувати чекати і сподіватися зустріти потрібну тобі людину?

Дивлячись що розуміти під любов’ю. Якщо під любов’ю розуміти те, що описується в жіночих любовних романах, то, безумовно, краще не чекати подібних емоційних переживань, які у світській літературі іменуються любов’ю. Не обов’язково грубо-тілесні, деколи й душевні, але все це пристрасті. І тому чекати і тим більше плекати їх у собі очікуванням жодним чином не варто. Але якщо під відсутністю любові чи нездатністю до неї ми розуміємо емоційне душевне відштовхування від якоїсь людини, яка начебто для нас хороша, але яку душа не приймає і поряд з нею знаходитися не хочеться, і хвилини лічиш, коли він або вона, нарешті, піде, то тут, звичайно, насилувати себе і примушувати пов’язувати з нею своє життя вкрай небажано.

Той, хто з вірою і сподіванням на Бога може жити, молячись, просячи, чекаючи зустрічі, яку пошле Господь, той обов’язково зустрінеться. Про це свідчить весь досвід буття Церкви.

– Коли ми вибираємо супутника життя, хто цим вибором керує – Господь або ми самі і що є визначальне – Божественне чи людське?

Щоб дати відповідь на це питання треба врахувати співвідношення Промислу Божого, волі Божої і свободи вибору кожної конкретної людини. Зрештою ми віримо, що ніщо в цьому світі не відбувається окрім Промислу Божого, як в Євангелія сказано: “…У вас же і волосся на голові все полічено” (Мф. 10:30). Але ніщо не примушує людину настільки, щоб вважати її вільною від відповідальності за те, що вона здійснює у своєму житті.

У вченні про спасіння, цей загальний принцип формулюється словами апостола та євангеліста Іоанна Богослова: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16), тобто Бог хоче спасіння кожної людини і надає їй можливість у будь-яких життєвих обставинах, які навіть важко передбачити, зробити той внутрішній вибір, який не позбавить спасіння, як не позбавив розбійника на хресті в останню мить його буття. Цей принцип слід віднести і до християнського шлюбу.

Супутника життя людина вибирає сама чи близькі разом з нею (це частіше траплялося в колишні часи і все рідше трапляється тепер). І в цьому сенсі кожна людина вільна, оскільки вибір, який вона здійснює, завжди відповідає мірі її внутрішніх спрямувань, мірі її духовної готовності. Благочестивий і твердий у вірі юнак не бути шукати собі наречену в нічному клубі. Його там просто не буде.

А якщо о третій години ночі, випадково проходячи повз, побачить дівчину, яка вийшла перекурити в перерві між танцями, то, хоч би вона і здалася йому вкрай привабливою, він піде далі. І навпаки, більшість сучасної молоді, яка провадить в основному нецерковний спосіб життя, не захоче побачити своєю дружиною вихованку регентської чи іконописної школи з різноманітних міркувань.

Тому випадковості вибору, як правило, не буває, і навіть якщо такого роду випадковість відбувається, то означає, вона була зумовлена чимось, що є в глибині душі людини, усупереч зовнішньому способу її життя, і насправді, виявляється, душа її тягнеться не до того, чим вона живе. Якщо цього немає, то іскра Божа не займеться.

Але свобода вибору людини не означає відсутність Промислу Божого, волі Божої. Деколи людям, які зовні відповідають один одному, виявляється некорисним бути разом. Буває, що Господь люблячи Свої чада і бажаючи їм спасіння через перешкоди, які виникають раптом, не дає утворитися шлюбу, який, здавалося б, за людськими мірками повинен був відбутися. І коли подібне відбувається, то ні поради духівника, ні благословення батьків, ні відсутність зовнішніх перешкод, для укладання цього шлюбу, самі по собі ще не можуть бути гарантією. І ми завжди таке місце для волі Божої у своєму житті не лише формально, але і внутрішньо повинні залишати, адже Він знає, коли, до чого, до якої міри глибини служіння кожного з нас можна привести.

– Але якщо Промисел Божий існує і Господь зумовлює події, Своєю рукою направляючи життєвий шлях людини, то чому попускається Вінчання в тих випадках, коли шлюб закінчується розлученням і Господу це відомо? Чому не посилаються обставини, що не дають відбутися весіллю?

Господь, за словом преподобного Іоанна Дамаскіна, все передбачає, але не все визначає. Він влаштовує події нашого життя так, щоб за нами завжди зберігалася можливість вибору. Ми скоїли сьогодні десять поганих вчинків, але і на одинадцятий раз за нами зберігається шанс зробити крок до благого. Це і є визначення нашого життя, що навіть якщо людина весь час грішить, і на цьому шляху Господь не зупинить її за руку примусово, але всякий раз даватиме їй шанс змінитися, і так до самого кінця.

Відбуватися це може через думки, може – через проблеми і хвороби, може – через радощі, через нові зустрічі. І це є те, що зумовлюється Господом у житті людини, так що всякий раз у нас залишається можливість спасіння. Але, звичайно ж, не треба Промисел Божий розуміти буквально, що, скажімо, саме ці дві людини неодмінно повинні зійтися і створити міцну сім’ю.

– Іноді здається, що ось він (вона) – єдиний (-а) навіки, а потім починається розчарування. А буває так, що подобаються відразу декілька молодих людей. Як правильно вибрати жениха (наречену) і зрозуміти, хто з них вартий бути супутником життя?

Одним з найнадійніших способів з’ясування серйозності стосунків є їх перевірка часом. Ми часто від зайвого хвилювання, що називається “Мене заміж не беруть”, самі собі вигадуємо щось. І якщо це щось піддати хоч би піврічному випробуванню, то від нього нічого не залишиться. Тому тут можна дати просту пораду: не робіть за цей час жодних доленосних рішень, і тоді побачите, що справжнє, а що і місяця не витримає при сильних емоційних хвилюваннях.