Стосунки і віра

– У наші дні знайти віруючу дівчину поза храмом практично неможливо, але як молодому чоловіку тут з нею познайомитися, тим більше з метою створення християнської сім’ї?

Недивно, що віруючу дівчину поза храмом знайти не можна. І не лише в наші дні, але і раніше, адже якщо дівчина в храм не ходить, то вона не віруюча. Тому це досить природна логіка навіть для того часу, коли всі формальним чином були як би віруючими. Як познайомитися в храмі? Але хіба життя церковної парафії обмежується тільки богослужіннями? Завжди для тих, хто бажає допомогти, є якісь справи, від зовсім простих: прибирання, допомога з реставрації, з ремонту храму – до паломницьких поїздок, церковної добродійності, піклування про убогих. Думається, займаючись такого роду діяльністю, ви, швидше за все, знайдете привід і можливість для розмови та для спілкування з тою дівчиною, яку вам би хотілося бачити майбутньою супутницею спільного життя.

– У Біблії є такі слова: “Жінки ваші у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а коритися, як і закон говорить. Якщо ж вони хочуть чогось навчитися, нехай спитають про те вдома у своїх чоловіків, бо непристойно жінці говорити в церкві” (1 Кор. 14:34,35). Але в наш час частіше буває, що парафіянки в храмі роблять зауваження чоловікам, особливо молодим, що не сприяє їхнім пошукам наречених.

У даному випадку слова апостола Павла трактуються невірно. Він кажучи про те, що “жінки в церквах нехай мовчать”, має на увазі те, що нехай вони утримується від проповідування, учительства в Церкві, оскільки проповідувати в ній личить священству. А вчити того, хто стоїть поряд під час богослужіння – це ознака низької церковної культури. Я не думаю, що це роблять тільки парафіянки, іншим разом і парафіяни поводяться не цілком коректно. Просто таке враження складається тому, що в наших храмах сьогодні жінок значно більше, ніж чоловіків. Інша справа, що підтримувати це не слід у жодному випадку.

Кожен віруючий повинен розуміти, що найкращий спосіб допомогти людині, яка не цілком правильно поводиться в церкви, – це не викривати її пошепки під час служби, при чому це буде чутно півхраму, не дивитися на неї грізно, якщо вона свічку передає під час читання Євангелія, а дочекатися кінця богослужіння, і коли людина залишиться одна, підійти до неї на виході і, вибачившись, у дусі миру й любові сказати те, у чому безумовно упевнені.

– Чи треба присікати любовне почуття до тебе, якщо ти не відповідаєш людині взаємністю, але тобі здається, що ваше спілкування може привести її до віри?

Мені здається, що це занадто несумлінне, внутрішньо нечесне ставлення до людини. Не треба приводити людей до Бога і Церкви такими непрямими шляхами. Є в цьому щось, що іменується єзуїтством. Тому для віруючого незрівнянно краще не давати людині, в якої до неї є любовні почуття, привід плекати ілюзії. І в результаті за цю чесність, що сполучена з жалем і поблажливістю, вона виявиться більш вдячною, що якраз може швидше відкрити їй дорогу до Церкви, ніж будь-які інші хитрощі, навіть як би спрямовані на благо.

– Чи можлива дружба між молодим чоловіком і дівчиною без усяких подальших перспектив на загальну сім’ю?

Звичайно, якщо це чесна дружба, а не дружба з боку одного і обтяжливий вибір з боку другого, якщо в нас немає жодних перспектив на майбутнє, то станемо хоча би дружити.

– Деякі дівчата, зневірившись знайти віруючого жениха в церковному середовищі, кажуть, що краще вийти заміж просто за хорошого чоловіка, а потім привести його до віри. Є в цьому якийсь резон?

У принципі так, якщо є дійсно немає вибору. Проте шлях цей дуже небезпечний. Бо за таким питанням який може стояти підтекст? Ось, досі мене ніхто з віруючих заміж не взяв, а мені вже двадцять п’ять, так можу і в дівках засидітися, знайду я, поки не пізно, якогось більш менш пристойного, нехай навіть і не знає життя в Церкві. При такій життєвій логіці помилки і поразки не змусять на себе чекати. І ризик тут дуже великий, причому своєю долею, своїм життям. Адже на цьому шляху неминучі труднощі, бо багатьма труднощами виховується душа людини при входженні до Церкви.

– Як хлопцеві привести дівчину, яка йому подобається, до віри?

Передусім, через власне сповідання – в євангельському сенсі – власної віри. Не треба легкодухо її ховати і приховувати, боячись того, якщо відразу розкажеш дівчині, яка тобі подобається, за якими заповідями ти намагаєшся жити і якими правилам поведінки слідуєш, то вона тебе чи дурнем почне вважати, чи нічого у вас з нею ніколи не вийде, і тому краще потім, коли ви краще узнаєте один одного, поступово їй відкритися.

Ні, тут важливо вирішити із самого початку: нехай вона прийме тебе таким, яким ти є, навіть нічого не розуміючи і не розділяючи того, що ти до неї намагаєшся донести. І якщо вона здатна полюбити тебе, знаючи, що ти християнин, то тоді у ваших стосунків є надія на майбутнє. А якщо для того, щоб їй сподобатися, треба сховати свої християнські переконання так глибоко, щоб цього ніяк не можна було виявити, тоді це тупиковий шлях. Іншими словами, не треба соромитися сповідувати свою віру.

Свідоцтво своєї віри без зніяковіння, без якихось обмовок у глибокої, серйозної і хорошої людини тільки викличуть інтерес, і, можливо, почнеться крок за кроком її дорога до Церкви. Якщо ж цього не станеться, то вам легше буде зрозуміти, що ваше власне ставлення до обранця було швидше якимсь засліпленням зовнішніми рисами, за якими нічого особливо глибокого немає, і ви розстанетеся. Але в такому разі це теж буде до блага.

– Що робити, якщо батьки нареченої проти того, щоб їх дочка ходила в церкву?

Якщо наречена повнолітня, що, загалом, буває в більшості випадків, прийняти це як випробування перед шлюбом, яке тепер треба понести. І зрозуміти, якщо батьки проти того, щоб їхня дочка ходила в церкву будучи нареченою, то вони не вітатимуть і те, щоб вона ходила на богослужіння будучи дружиною. І тому абсолютно неправильно, якщо жених вирішить зробити наступне: щоб скоріше безперешкодно одружитися, нехай його обраниця доки до весілля не ходить до церкви, проте вже потім вони стануть своїм розумом жити.

Нічого доброго з цього не вийде! І конфлікт у стосунках з батьками, який неодмінно матиме місце, потім виявиться ще більшим. Тому тут із самого початку слід вести безкомпромісну лінію: бути твердим у сповіданні віри, хоча і м’яким у спілкуванні. Не підносьтесь над невіруючими майбутніми родичами, не сваріться з ними через це, але беззастережно тримайтеся свого: не відповідаючи на особисті образи, навіть цілеспрямовані випади, поводьтеся так, як лічить віруючій людині.