Воля і згода (незгода) батьків

– Якщо батьки упевнені, що їх син або дочка вступає в невдалий шлюб, який буде нещасний, чи слід їм якось втручатися?

Передусім, не дуже поспішати зі своєю упевненістю, бо треба десять разів себе перепитати: на чому вона ґрунтується? Найчастіше вона пояснюється неспівпаданням наших переваг і наших власних планів про те, яким має бути супутник життя в нашого чада, з тією реальною людиною, яка ввійшла до його життя. І сама по собі ця невідповідність ще не надає нам право бути впевненими в тому, що нічого доброго з цього шлюбу не вийде. Ми хотіли дочки інтелігентного та освіченого, а вона вийшла заміж за слюсаря. Але ж зовсім не факт, що це буде неодмінно гірше. Ми хотіли нашому синові чисту дівчину, а він приліпився серцем до самотньої матері з дитиною, яка ще й старше за нього і не інакше як жадібна хижачка: їй байдуже, за кого заміж, аби однією не залишитися! Слід сказати, це типова материнська реакція. Є величезна кількість інших обставин, за яких у нас немає права на таку абсолютну впевненість, що шлюб цей не складеться.

Проте навіть якщо є найоб’єктивніші, після всіх перевірок, підстави припускати, що доброго тут нічого не буде, то треба собі нагадати ще одне: дуже часто Бог творить дива усупереч усім людським міркуванням. “Коли примножився гріх, стало більше благодаті” (Рим. 5:20), – каже апостол Павло, і на цих його словах ґрунтується щось дуже важливе в нашій вірі: те, що людина не пов’язана намертво жодними взаємозв’язками.

Ніщо не визначене заздалегідь, і зовсім необов’язково, що саме в цій ситуації все неодмінно буде до зла, до гріха і до загибелі. І це теж віруюча людина ніяк не повинна забувати. Але, зрозуміло, це не означає, що в тих випадках, коли об’єктивні небезпеки великі, батьки повинні залишатися осторонь і ніяк не висловити своєї позиції, свого бачення і розуміння цих небезпек.

Проте це висловлення не має бути у вигляді жорсткого наказу, та й ще при цьому обумовленого тими чи іншими матеріальними заохоченнями чи покараннями: вийдеш за нього заміж – ніколи не житимеш у цій квартирі; одружишся на ній – тоді, будь ласка, забезпечуй себе сам (разом з її дитиною) і як хочеш закінчуй університет. Такого роду ультиматуми ні до чого доброго не призводять, хоча в житті вони нерідко трапляються.

Замість цього в сприятливий момент краще поділитися тим, що в тебе на серці і максимально чесно, не роздратовано, не озлоблено, викласти те, що тобі здається небезпечним або неприйнятним у виборі твоєї дитини. Ну, а далі все-таки цей вибір залишати за нею.

– Раніше батьки підбирали женихів і наречених своїм синам і дочкам. У наш час таке можливе?

Думаю, так, якщо це робиться з певною мірою такту. Раніше, коли чеснотами вважалися послух і шанування батьків, тоді і підхід батьківський у цьому питанні міг бути прямішим і відвертішим: от тобі наречена, і давай-но визначайся зі своїм до неї ставленням! Тепер, звичайно ж, можна швидше тільки приховано створювати певні ситуації спілкування, в яких ця ниточка симпатій, взаємного прийняття могла б виникнути. Але не дай Бог займатися цим занадто лобовим методом.

Якщо не можна розраховувати на свій такт, краще відхилитися від будь-яких дій, ніж намагатися нав’язати когось навіть на рівні поради, проштовхуючи вдалу кандидатуру. Батьківська нав’язливість може викликати для стосунків, що починаються, гірші наслідки, ніж відхід убік з молитовним зверненням до Господа, щоб Він послав дитині доброго супутника чи супутницю.

– Молитва про те, щоб дочка вийшла заміж, щоб син одружився, не означає якийсь наш диктат відносно волі Божої?

Молитися про те, щоб Господь послав дитині доброго супутника життя, природно для матері і для батька. Ця молитва добра і правильна. Але, молячись, всякий раз треба пам’ятати при цьому слова Спасителя в Гефсиманському саду: “Отче Мій!.. втім, не як Я хочу, а як Ти” (Мф. 26:39) “… втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде” (Лк. 22:42).

– Благословення батьків на вступ у шлюб обов’язкове?

Воно дуже бажане.

– Чи може Вінчання звершуватися без благословення батьків?

Добре, коли дається батьківське благословення на шлюб. Бо в цьому випадку у створенні власної сім’ї ми враховуємо думку батьків. Звичайно ж, якщо вибір супутника, здійснений не батьками, що зараз украй рідко трапляється, то, принаймні, прийняття батьками супутника чи супутниці нашого життя є дуже хороша попередня умова майбутнього благополуччя подружнього життя.

Але говорити про те, що зараз це є неодмінною умовою і канонічною вимогою Церкви, теж не можна. Якщо батьки не дають свого благословення на вступ у шлюб з міркувань другорядного характеру, а не з причин, що стосуються віри і моральності, то в такому випадку діти не зв’язані їх вказівками. Ще в ХІХ столітті святитель Філарет, митрополит Московський виходячи з канонічного права говорив про те, що у випадку неґрунтовної відмови батьків від благословення на шлюб, скажімо з економічних міркувань, у силу тих чи інших соціальних і національних забобонів, юнак і дівчина, які мають намір укласти шлюб, не пов’язані цією батьківською відмовою.

У наш час, коли у віруючих жениха і нареченої можуть бути невіруючі батьки, які можуть навіть досить вороже ставитися до Церкви, тому віруючого супутника життя своєї дочки чи сина вони сприймають апріорі негативно. Тому вважати своїм обов’язком раніше переконати батьків, а тільки потім вступати в шлюб ніякої необхідності немає.