Дізнатися себе

Існує думка, що після смерті людині відкривається безліч речей, яких вона не знала за життя. Звичайно, доля істини в цьому є: адже атеїст на свій подив, і цілком можливо, свій жах, виявить, що смерть – це не зникнення, не перехід у небуття, а момент переходу з однієї реальності в кардинально іншу. Адже те, що «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те…» (1Кор. 2:9), можна цілком застосувати не тільки для раю, тобто місця, яке «Бог приготував тим, хто любить Його», але загалом стосовно усього потойбічного життя.

Крім того, тут не варто забувати Павлових слів: «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:12), – з них можна дійти висновку, що в потойбічному житті для нас відкриється вся повнота знань про нас самих завдяки зустрічі з Богом. Проте не забувайте, що ці слова написав апостол Павло – людина, яка присвятила все своє життя, всього себе служіння Богові. З цим обраним «сосудом Божим» так чи інакше пов’язують написання ледь не половини книг, що увійшли до складу Нового Завіту. Так що буде вкрай необачно вважати, що те, що відкрилося (відкривається) апостолу Павлу, буде відкрите всім нам: адже мало хто з людей так присвятив своє життя Богові, як це зробив колишній фарисей Савл.

«I якщо праведник ледве спасається, то нечестивий і грішний де з’явиться?» (1Пет. 4:18), – от про те, що стається з грішником, з його свідомістю після смерті дещо розповідає нам Христова притча про багача і Лазаря, а саме діалог, що відбувся між багачем і праведним Авраамом. Давайте його пригадаємо.

Розпочав цей діалог багач: «Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому» (Лк. 16:24), – зверніть увагу, думка Лазаря багача начебто взагалі не цікавить: є лише він і Авраам. Між іншим, звідки багач знає, що він розмовляє саме з Авраамом? – Виходить, що потрапивши в потойбічне життя людина все-таки отримує певні знання, проте ці знання не змінюють її суті. У чому можна пересвідчитися з подальшої розмови багача і Авраама, яка швидше нагадує монолог, потік скарг, а не бесіду двох людей – бо на всі Авраамові заперечення, багач відшукує нові спроби вирішити подальшу долю Лазаря, звичайно ж без урахування думки самого Лазаря.

Як, наприклад: «Пошли його в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки» (в. 27,28). Те, що Лазар вирушить у місце, в якому йому мало хто був і буде радий, місце, яке лишило в нього, більш за все, малоприємні спогади, колишнього багача (на цей стан варто звернути особливу увагу), взагалі не цікавить, для нього головне – власні інтереси. Проте цей нещасний ще не зрозумів, що його інтереси залишилися в земному житті, де він був «багатий, одягався в порфиру і висон і щодня розкішно бенкетував», а в новій реальності він насправді ніхто – у нього навіть імені немає, вже не кажучи колишнього впливу, пошани, того самого багатства.

Про те, що на «той світ» ми нічого не беремо із собою знають всі, втім часто забувають. При чому не тільки в цьому житті, а як свідчить Христова притча, – і в житті майбутнього віку. Так що теза, що після смерті людині відкривається безліч речей, яких вона не знала за життя, у загальному вірна, проте ці знання не змінять її сутності, яка формується саме в цьому, земному житті (див. Лк. 17:21). І саме це визначає посмертну долю кожного з нас.

Про це теж люди знають, але знову ж таки – постійно забувають.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці