Таїнство Вінчання (закінчення)

– Як ставитися до шлюбного контракту?

Як до контракту, що зрозумілий для людей невіруючих і не впевнених у тому, що сьогоднішнє їхнє співжиття є остаточним і своєму сьогоднішньому супутнику життя можна у всьому довіряти. І дійсно, якщо в тебе багато-багато грошей, і ти припускаєш, що, можливо, ті матеріальні вигоди, які через тебе людина, яка укладає з тобою шлюб набуває, притягають її більше, ніж ти сам, тоді чому би себе не застрахувати?! Але зрозуміло, що такого роду стосунки не можуть мати місця у створенні дійсно християнської сім’ї.

– Чи можна в другий раз вийти заміж і вінчатися?

Так, Церква не перешкоджає цьому.

– Якщо ти вінчався в першому шлюбі, то, створюючи нову сім’ю, що треба зробити, щоб другий раз вінчатися?

Хоча Православна Церква, безумовно, радить своїм вірним до останніх сил зберігати сім’ю, усупереч усім спокусам, проблемам і негараздам, які трапляються в житті, але якщо фактично розпад сім’ї вже стався, то, зглянувшись до людської немочі, Церква дозволяє другий і, як максимум, третій подружній союз. Не більше того.

У тому випадку, якщо перший шлюб був вінчаний, необхідно з’явитися у відповідне єпархіальне управління і зустрітися зі священиком, який спеціально призначений для співбесіди з людьми, які опинилися в таких ситуаціях. Потрібно написати прохання про зняття церковного благословення на ваш попередній шлюб, і після резолюції правлячого архієрея ви отримаєте право на другий законний церковний шлюб.

Церква дозволяє другий шлюб. Церковний чин Вінчання при цьому значно скромніше і молитви промовляються дещо інші, що включають не лише радість про подружній союз, але і покаяння за нашу неміч, яка спонукає нас знову шукати тяжіння до людини, – до творіння, а не до Творця і відступати від абсолютної норми. Але, проте, це законний церковний союз, який Церква благословляє. Третій шлюб допускається як максимальна поблажливість, з тим, щоб не було ще гіршого – розпусти чи якогось безладного життя. Але, звичайно, він ніколи не вважався і не вважається нормою для віруючого християнина.

– Яке ставлення Церкви до ранніх шлюбів, тим більше до невінчаних?

Ранні шлюби Церква сприймає позитивно, як і шлюб взагалі, на відміну від безладних стосунків або ще якихось порожніх, суєтних, непотрібних захоплень, які так характерні для сучасної нецерковної молоді. Сім’я – це завжди добре. Якщо це тільки дійсно сім’я, а не товариство за інтересами, не клуб для отримання додаткових розваг один для одного і не купе вагону, в якому попутники виявилися разом до наступної зупинки, завжди знаючи, що зараз двері відкриються і можна буде вийти. Звичайно ж, справжня сім’я такою не є. Не важливо яка.

Якщо ж люди доки нецерковні і світогляд їх ще далеко знаходиться від християнського, то як вони можуть вінчатися? Так, вони люблять один одного, хочуть створити сім’ю, і можна тільки порадіти, що і поза церквою як і раніше ще хоч щось добре здійснюється. Проте уявити собі, що дві віруючих людини чомусь хочуть створити сім’ю, але не бажають освячувати її Таїнством Шлюбу, просто неможливо. У такому випадку ці люди невіруючі, проте вважають себе віруючими через те, що їх колись хрестили в дитинстві.

– За традицією, після Вінчання усі збираються за святковим столом. Як зробити так, щоб, з одного боку, не трапилося, як часто буває, червоніти за нестримні веселощі, а з другого – щоб свято не перетворилося на нудні посиденьки?

Для цього треба до святкової трапези готуватися. І не стільки самим молодим, яким природно зосередитися на іншому, скільки їх близьким і друзям. Родичі повинні потурбуватися про те, щоб кількість алкоголю на душу населення на шлюбному бенкеті не перевищувала тієї міри, про яку говорить Священне Писання, коли “вино веселить душу людини”. Саме веселить, а не вводить у стан отупіння чи безглуздої ейфорії чи, тим більше, переміщає в горизонтальне положення.

Можливо, навіть треба потурбуватися про певний сценарій весільного дня, в якому побажання від близьких і друзів повинні поєднуватися з негріховними розвагами. Це можуть бути і взаємні випробування жениха і нареченої на знання один одного, яке, звичайно ж, здебільшого обернеться незнанням і тим самим уроком для них самих. Це можуть бути добрі пісні, яким так природно звучати на весіллі. Це можуть бути якісь загальні ігри.

Головне, щоб не утворився звичайнісінький балаган, коли ті, які щойно були адекватними людьми, зливаються в одну, багатолику, багатомовну, але тупувату масу, яка незрозуміло що творить. Уникнути цього на шлюбному бенкеті украй важливо.

У добрих традиціях ряду минулих століть було прийнято, щоб жених і наречена були присутніми тільки на першій частині весільної трапези, а потім залишали її. У XVІ – XVІІ століттях це було дуже красиво і урочисто. У подальші віки це вже вийшло і з обрядової, і з побутової сфери життя. Хоча, як правило, жениху і нареченій не потрібно було досиджувати за столом до відходу останніх гостей.

На запитання відповідав: протоієрей Максим Козлов