Про багатство

Коли намагаєшся виділити, що саме в Євангелії від Луки відмінне від трьох інших Євангелій, то передусім виявляєш, що це тема багатства.

У Матфея (19:24) і в Марка (10:25) зустрічається знаменитий афоризм: «Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Є він і в Луки (18:25). У всіх трьох Євангеліях цей афоризм завершує розповідь про багатого юнака, який прийшов до Спасителя запитати, що робити, щоб наслідувати життя вічне. Але тільки в Луки тема багатства стає однією з основних, проходить через увесь текст його Євангелія. І передусім вона виражена в чотирьох великих притчах.

По-перше, у 10-му розділі. Притча про милосердного самарянина є як би відповіддю на питання багатого юнака: що слід робити, щоб наслідувати життя вічне? Спаситель розповідає притчу, з якої ясно, що для цього треба допомагати ближньому. А хто твій ближній? От ця незнайома тобі поранена людина, яку ти виявив кинутою на дорозі.

Другий текст, присвячений цій проблемі – місцю в Церкві людини, в якої є якийсь статок, – притча про безумного багача. (Тим, у кого нічого немає, простіше – їм нічого втрачати. Тим же, у кого є що втрачати, набагато важче.)

Зібравши занадто великий урожай, що не вміщується в його житниці, безумний багач сказав: «Ось що зроблю – зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє. І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись. Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (12:18-20).

З ким розмовляє цей багач? Із самим собою. Його молитва з діалогу з Богом перетворюється на діалог з власною душею. Ось це, напевно, і є головний критерій безумства, головний критерій відпадання від істини: говорити не з Богом, а із самим собою. Це страшно і небезпечно. І це дуже часто буває з багатими людьми. Але багатство – далеко не завжди гроші; знання – теж багатство. І є люди, які протиставляють себе тим, хто знає не те, або не так, або менше, або по-іншому.

Третя притча на ту ж тему – притча про багача і убогого Лазаря (16:20-31). Ми пам’ятаємо, як одягався і бенкетував багатий і як лежав у струпах біля його воріт Лазар. Приходили пси і лизали його струпи. А потім померли обидва. Багач потрапив у пекло, а Лазар – на лоно Авраамове.

Головне, напевно, полягає в тому, що багатий не робив нічого поганого. Можна легко собі уявити, що багато інших на місці цього не відомого нам по імені багача могли б просто веліти своїм слугам відкинути Лазаря чимдалі, щоб вигляд нещасного бідняка не бентежив хазяїна і його друзів. Можна припустити, що якісь крихітки із столу цієї багатої людини все-таки перепадали Лазарю, раз він там лежав. В усякому разі, ясне одне: нічого поганого цей багач не робив, але нічого доброго він теж не робив. І ось це невиконання доброго і призвело до сумного кінця.

«Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф 7:12). Це золоте правило існувало і до Христа. Але і в Старому Завіті, і в книзі Товиту, і в талмудичній літературі, і в античних філософів і мислителів – скрізь воно формулюється в негативній формі: не роби іншому того, чого ти не хочеш, щоб зробили тобі. В Ісуса в Нагорній проповіді навпаки – роби іншим те, що ти б хотів, щоб зробили тобі. Ця активність роботи є чимось принципово новим.

Багач з цієї притчі якраз вписується в це правило: нічого поганого він не робив, але не робив і доброго. На землі в нього залишилися п’ять братів, і він просить: «Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря… в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки» (Лк. 16:24,27,28). Авраам відповідає йому дуже хльостко: «У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються» (16:29,30).

Дійсно, упродовж П’ятикнижжя Бог багаторазово звертається до людей із закликом творити добро тим, хто має потребу. Наприклад, у Второзаконні, в останньому вірші 14-го розділу: «І нехай прийде левит, бо йому немає частини і наділу з тобою, і прибулець, і сирота, і вдова, які знаходяться в оселях твоїх, і нехай їдять і насичуються, щоб благословив тебе Господь, Бог твій, у всякому ділі рук твоїх, яке ти будеш робити» (Втор. 14:29). І далі: «Бо жебраки завжди будуть серед землі [твоєї]; тому я і повеліваю тобі: відкривай руку твою братові твоєму, бідному твоєму й убогому твоєму на землі твоїй» (Втор. 15:11).

У них є Мойсей, але вони не слухають його. Вони не послухають і Лазаря, якщо він повернеться з Царства мертвих, щоб благовістити. Про це і четверта притча – притча про невірного управителя з 16-го розділу Євангелія від Луки і два коментарі до неї.

У притчі розповідається про управителя, з якого хазяїн несподівано зажадав звіт. «Тоді управитель сказав сам собі: що мені робити? Господар мій відбирає в мене управління домом. Копати я не можу, просити соромлюся. Знаю, що зробити: коли буду відсторонений від управління домом, хай приймуть мене у свої доми. І, покликавши боржників господаря свого, кожного окремо, сказав першому: скільки ти винен господареві моєму? Він сказав: сто мір оливи. І сказав йому: візьми твою розписку і сідай скоріш, напиши: п’ятдесят. Потім другому сказав: а ти скільки винен? Він відповів: сто мір пшениці. І сказав йому: візьми свою розписку і напиши: вісімдесят. І похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив; бо сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм» (16:3-8).

Розповівши цю притчу, Спаситель каже: «І Я кажу вам: здобувайте собі друзів з багатства неправедного» (16:9).

Дуже часто з цього читання – особливо в тому вигляді, в якому воно дається в церковному календарі, обриваючись саме на цьому вірші – робиться висновок про те, що Христос закликає людей до обману в житті земному, щоб забезпечити собі життя небесне. Насправді в Євангелії від Луки є дві примітки до цієї притчі, одна з яких свідчить: «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому. Отже, якщо ви у неправедному багатстві не були вірні, хто ж довірить вам істинне?» (16:10,11). З цього зауваження абсолютно ясно, що Христос не за ту методу, якою користувався нечесний управитель. Він прямо каже, що так робити не можна, оскільки обман у малому свідчить про те, що і у великому ти теж можеш обдурити.

І проте Він розповідає цю притчу і каже: і ви набувайте друзів «багатством неправедним» (грецькою – «мамоною неправедною»), тобто багатством, яке стало вашим ідолом, яке ви обожнили, якому ви служили як Богові. Таке багатство завжди неправедне, бо воно схоже на ідолослужіння. І, повторю, це може бути багатство, виражене не лише в грошах, але і в служінні науці, театру, музиці, живопису і т. д.

Так от: ним, цим обожненим вами багатством (роздаючи його), набувайте собі друзів.

Дивне, приголомшливе правило: саме тим, у чому ви були язичниками, набувайте собі друзів у Царстві Божому! Я знав одного чоловіка, який дуже наполегливо займався досить рідкісною мовою і, загалом, ідолізував свої заняття. А потім раптом відмовився від наукової роботи і присвятив себе виключно створенню підручників та інших посібників з вивчення цієї мови – тоді таких посібників не існувало, і вони були потрібні. Так, у результаті він не здобув докторського ступеня, але як людина він став іншим – використавши на благо саме те, що раніше було його ідолом. Таких прикладів дуже багато. І, напевно, це якийсь загальний шлях для християн. Що робити багатому, якому так важко увійти до Царства Небесного? Набувати собі друзів тим, що він обожнював, – мамоною неправедною.

Приклад того, як це робиться, показує Закхей. Після зустрічі з Ісусом у своєму будинку він каже: «Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо» (19:8). Закхей поступає розумно з погляду бізнесмена: він не віддає усе, він віддає половину, у нього залишається якесь багатство, яке можна нарощувати, щоб роздавати і надалі, бо якщо віддати усе за один раз, то не буде жодної перспективи, буде безвихідь.

Але саме по собі неправедне багатство не рятівне, бо той, хто був невірний у малому, не буде вірний і у великому. Чинити так, як чинив невірний управитель, не можна в жодному разі! Розповідаючи цю історію, Спаситель показує, на які хитрощі йдуть люди, що живуть без Бога, щоб багатством знайти друзів. І пропонує нам принципове інше поводження з багатством – робити з наших недоліків наші ж достоїнства. Це абсолютно особливий, унікальний і дійсно християнський шлях, який ніде більше не пропонується.

Якщо ми тепер прочитаємо саме під цим ракурсом Євангеліє від Луки від початку до кінця, то знайдемо і в 3-му, і в 5-му, і в 6-му, і в 11-му, 12-му, 14-му розділах найрізноманітніші рецепти, як можна розпорядитися багатством. Щонайменше десять разів Євангеліє від Луки повертає нас до цієї теми. Народ запитує в Іоанна Хрестителя: «Що ж нам робити?» І він говорить у відповідь: «Хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само». От перший, найбільш простий варіант поведінки людини, в якої щось є. У 5-му розділі, коли йдеться про апостолів – спочатку про Якова та Іоанна, синів Зеведеєвих, а потім про Матфея, – пропонується інший варіант: залишити усе – і йти за Ісусом. Варіант, який пропонує Предтеча, можна назвати світським; другий, який пропонує Ісус для апостолів, – чернечим: залишити усе. До нього Євангеліє повертає нас і в 14-му розділі: «Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником» (14:33).

Дійсно, якщо ті, хто має, не стануть як ті, хто не має, то вони ніколи не стануть християнами. Ми стаємо християнами тільки тоді, коли розуміємо: те, що ми маємо, нам не потрібне. І тоді вже жодне багатство – ні в сенсі інтелектуальному, ні в сенсі грошовому – нам не страшне.

Ця ж тема звучить і в 6-му розділі: «Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай» (6:30). І далі слідує золоте правило: «І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (6:31).

Але 30-й вірш як би повторює одно місце з Нагорної проповіді в Євангелії від Матфея. Порівняємо ці два місця. У Євангелії від Матфея сказано: «Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» (Мф 5:42). Це типово біблійна паралельна структура, де другий піввірш в інших словах, але досить точно повторює першій піввірш. А в Євангелії від Луки по-іншому: другий піввірш не повторює, а розвиває першій: «Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай» (Лк 6:30). Нам – тим, у кого щось є – пропонується поміркувати про те, що ми повинні зробити, щоб нам хоч і важко (важче, ніж верблюдові пройти через голкове вушко), але все таки можливо було увійти до Царства Небесного. Що не просто «просить давай», але і «не вимагай назад».