Великий піст: у пошуках сенсу

У центрі нашого церковного року – Пасха.

Чим Церква жива? Пасхою. Від Пасхи, як кола по воді, розходяться на всі боки і наші богословські пориви, і церковні статути, і богослужебні правила. Виходять від Пасхи, у Пасху повертаючись, знову замикаючись і сходячись у цій світлій і радісній Тайні.

А що таке Пасха? На це питання не можна відповісти раз і назавжди. Це питання неможливо закрити. Ми відповідаємо на нього щороку. Шукаємо відповідь дуже довго і всі разом. У цьому питанні і лежить сенс Великого посту. Великий піст – це довга, семитижнева відповідь усієї Церкви на питання «що таке Пасха?» Незавершена дія, що триває. Незавершена, але увінчана відповіддю «Воістину воскрес!»

Великий піст – справа всієї Церкви. Не можна «постити про себе». Великий піст – не моя особиста справа, не особиста справа Патріарха чи священика, ця наша спільна справа. Як цю справу назвати одним словом? Богороздуми. Великий піст – подія богороздумів усіх православних християн без виключення. Ніхто з православних християн не повинен залишитися поза постом, тобто поза роботою споглядання Страстей і Пасхи.

А якщо я просто не можу таке їсти! Я просто не витримаю!

От заради таких питань і варто шукати останній сенс пісного порядку. Утримання від їжі – не мета посту і навіть не його сенс. Пост не в їжі.

Мета посту – богороздуми Страстей і Воскресіння.

Утримання від їжі – засіб, не мета і навіть не характерна особливість посту, це певний метод, що сприяє цим богороздумам, спогляданням сенсів. Таким чином, у посту є два аспекти – центральний і підпорядкований. Утримання від їжі та інші обмеження носять службовий характер по відношенню до головної справи посту – всецерковних богороздумів.

Що нам дає таке розставляння акцентів? Богороздуми – головне, утримання від їжі – службове, підпорядковане, не абсолютне. Стратегії пісної стриманості можуть бути різними. Не для всякої людини відмова від риби чи молока сприятиме споглядальній роботі. Когось ці аскетичні досліди, навпаки, відвернуть від споглядання. Безрозсудний піст не повинен стати перешкодою до богороздумів, як і розбещеність або безпечність у стриманості. Піст для людини, а не людина для посту.

Піст – справа усієї Церкви. Загальноцерковний характер посту полягає в тому, що у великі пости вся Церква, тобто кожна хрещена людина, навіть дитина, отримує конкретне церковне завдання, тему для споглядання і богороздумів: якщо це різдвяний піст, тема – «Втілення Бога-Слова, Творця нашого світу», якщо Великий піст – «Страждання Господа, Його смерть і перемога над смертю». Для того, щоб ці богороздуми буквально заповнили всю людину, доводиться відмовитися, по-перше, від зовнішніх вражень, хоч би обмежити їх, щоб знайти місце для споглядання, по-друге, правильно настроїти свою навичку харчування, бо надлишок їжі, її якість сильно впливає на здатність концентруватися, зосереджуватися, приборкувати емоції.

Піст – справа усієї Церкви. З чого це виходить? З Прощеної неділі. Ми просимо один в одного прощення не для того, щоб зайвий раз поплакати і освіжити емоції. Хоча це теж буває корисне. Якщо ми всі разом приступаємо до однієї великої і серйозної справи, нам слід закрити всі особисті і несуттєві питання. Ніщо не повинне заважати цій великій справі. Не можна робити велику справу, не забувши себе, не залишивши всю метушню і дріб’язковість, негідну великого завдання.

Ми просимо один в одного прощення напередодні посту, щоб знову пережити і виявити єдність, вступити в піст разом, соборно. Тому в чині прощення беруть участь усі, чи сварився ти з кимсь або ти найбільш кротка істота – увійди до церковної єдності, не лише усвідом, але і переживи справу посту як справу всієї Церкви.

Чи зруйнує нашу єдність і соборність різноманітність стратегій утримання від їжі? Ні. Бо це всього лише засіб. Єдність руйнує відмова від всецерковної справи споглядання Пасхи Хресної і Пасхи Воскресіння.

А як це – споглядати всією Церквою? Передусім – церковна служба. Богослужіння є окремий випадок богороздумів. Храм – учбова аудиторія споглядання. Тут ми переймаємо досвід богороздумів древніх містиків і пророків. Навчишся слухати і розуміти церковну службу – зрозумієш усі богословські таємниці Євангелія.

Досвід пісних всецерковних богороздумів – пісне богослужіння. Але є такі щасливці, які вміють зберігати вогонь церковних богороздумів і поза церковними стінами. Для нас це велике і майже недосяжне. Але в Церкві цей досвід доступний кожному. Потрібно просто спробувати. Всецерковні богороздуми привчають і готують до безперестанного споглядання.

Це досвід не лише богослов’я і богороздумів, але ще і досвід краси, бо пісне богослужіння – це дуже красиво.

Ховатися від цієї краси – безглуздо. Ховати цю красу – справжній злочин.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)